Безтурботний - Ю. Несбе

Вона відкинула голову й розреготалася. Харрі помітив невеликий шрам у неї на шиї просто під підборіддям.

— Ну а що стосовно Анни Бетсен? — поцікавився він.

— Його шльондри? — Вона поклала свої стрункі ноги одну

на іншу, пальцем прибрала з лоба пасмо волосся і втупилася байдужим поглядом в якусь цятку на стіні. Та вона для нього

просто іграшкою була. А помилка його в тому, що він дуже відкрито вихвалявся у своїй чоловічій компанії любовним зв’язком із справжньою циганкою. Але далеко не всі, хто ходив у Арне в друзях, вважали себе зобов’язаними зберігати його таємниці. Коротше кажучи, мені все стало відомо.

-Ну і?

— Я дала йому шанс. Заради дітей. Я жінка розумна, — вона подивилася на Харрі з-під важких повік. — Але він ним не скористався.

— А може, він зрозумів, що вона для нього не просто іграшка?

Вона не відповіла, тільки стиснула тонкі губи.

— У нього був кабінет або щось на зразок цього? — запитав Харрі.

Вігдіс Албу кивнула. І повела його вгору по сходах.

— Траплялося, він замикався тут до опівночі. — Вона відчинила двері в горищну кімнату з краєвидом на дахи сусідніх будинків.

— Працював?

— Сидів в Інтернеті. Він для нього немов наркотик був. Казав, що шукає інформацію про автомобілі й усе таке інше, але бог його знає.

Харрі підійшов до письмового столу і витягнув одну з шухляд:

—- Порожньо.

— Він усе забрав, що в нього у столі було. Вмістилося в пластиковому пакеті.

— І комп’ютер теж?

— Та в нього ноутбук був.

— До якого він іноді підключав свій мобільник?

Вігдіс здивовано звела брову:

— Та мені ж бо звідки знати?

— Це я просто розмірковую.

— Ще що-небудь хочете подивитися?

Харрі обернувся. Вігдіс Албу стояла у дверному отворі, спершись піднесеною над головою рукою об одвірок і взявшись іншою в бік. Його вразило відчуття дежавю.

— У мене останнє запитання, фру… Вігдіс.

— Що, невже так поспішаєте, старший інспекторе?

— Та в мене там таксометр унизу цокає. Запитання дуже просте. Як ви гадаєте, він міг її вбити?

Вона в задумливості дивилася на Харрі, злегка постукуючи каблуком по порогу. Харрі чекав.

— Коли я повідомила його, що мені все відомо про його зв’язок із цією шльондрою, він мені сказав: «Нікому не говори про це, Вігдіс». Уявляєте? Мені не можна про це розводитися! Для Арне головне, щоб усі думали, ніби ми щасливі у шлюбі, а не те, що було насправді. А відповім я тобі так, старший інспекторе: уявлення не маю, на що здатен цей чоловік. Я його не знаю.

Харрі вивудив із внутрішньої кишені візитну картку:

— Зателефонуйте мені, якщо він спробує зв’язатися з вами або якщо дізнаєтеся, де він перебуває. Відразу ж.

Вігдіс роздивлялася візитівку з легкою усмішкою на блідо-рожевих губах:

— Тільки й усього, старший інспекторе?

Харрі не відповів.

На ґанку він обернувся:

— Ви кому-небудь про це розповідали?

— Про те, що чоловік мене зраджував? Ви сповна розуму?

— Ну і добре. Я знаю, що ви жінка практична.

Вона широко всміхнулася.

— Вісімнадцять хвилин, — сказав Ейстейн. — Чорт, у мене вже жижки трястися почали.

— Ти дзвонив по моєму старому мобільному номеру, поки я був у будинку?

— Ну звичайно. Дзвінки чув, але слухавку ніхто не взяв.

— Жодного дзвінка не було. Значить, його там немає.

— Вибач, але ти про вібродзвінок чув?

— Про що, про що?

Ейстейн зобразив, що заходився в епілептичному припадку:

— Про те, про те, про вібродзвінок. Silent phone[40].

— Та мій усього крону коштував, і йе було в нього такої функції. Значить, він його із собою забрав, Ейстейне. А куди подівся синій БМВ?

— Який?

— Та він он там припаркувався, — зітхнув Харрі. — Гаразд, поїхали.

31

Maglite

— Виходить, якийсь бандит переслідує нас, тому що ти не можеш знайти вбивцю його родички? — Голос Ракелі неприємно деренчав у слухавці.

Харрі примружив очі. Халворсен вирушив до Елмера, і він залишився в кабінеті сам:

— Стисло кажучи, так. У мене з ним домовленість, і свої зобов’язання він виконав.

— І тому на нас відкрито полювання? І мені довелося зриватися з готелю з сином, якому за кілька днів належить дізнатися, дозволять йому залишитися з матір’ю чи ні? Тому, тому… — її високий плачливий голос зірвався. Харрі не перебивав її. — У чому причина, Харрі?

— Вона стара як світ. Кровна помста. Вендета.

— Але ми тут до чого?

— Я ж сказав, що ні до чого. Ви з Олегом не мета, а засіб. Ця людина вважає своїм обов’язком помститися вбивці.

— Обов’язком? — Від її викрику в Харрі ледве не луснули барабанні перетинки.

— Якщо ці люди вважають своїм обов’язком мститися,то це просто неандертальці якісь.

Він витримав паузу:

— Мене ця історія пригнічує, але зараз я нічого не можу вдіяти.

Вона не відповіла.

— Ракель?

-Що.

— Ви де?

— Позаяк ти говориш, що вони нас так легко обчислили, як же я можу сказати це по телефону?

— О’кей. Це місце надійне?

— Гадаю, так.

— Ну-ну.

У слухавці пролунав голос якогось росіянина й тут же зник, немов при настроюванні короткохвильового приймача на потрібну радіостанцію.

— Чому ти не можеш просто сказати, що ми в безпеці, Хар-рі? Скажи, що це вигадка, що вони блефують… — мовила вона благально, — ну хоч що-небудь.

Харрі зробив паузу, а потім поволі й чітко вимовив:

— Тому що тобі необхідно боятися, так, боятися, щоб робити вірні кроки.

— Які, наприклад?

Харрі важко зітхнув:

— Я все владнаю, Ракель, я все владнаю.

Харрі зателефонував Вігдіс Албу відразу, щойно Ракель поклала слухавку. Вона відповіла після першого ж дзвінка.

— Це Холе. Ви сидите біля телефону й чекаєте дзвінка, фру Албу?

— А ви як гадаєте? — запитала вона,«розтягуючи слова, і Харрі вирішив, що після того як він пішов, вона вихилила щонайменше кілька скляночок.

— Уявлення не маю. Але мені треба, щоб ви заявили про зникнення чоловіка.

— З якої статі? Я за ним не журюся, — вона сумно регот-нула.

— Гаразд, поясню: мені потрібен привід, аби оголосити його