Безтурботний - Ю. Несбе
— Пробач, якщо я тобі настрій зіпсував.
— Зачекай, — несподівано бадьоро мовив Харрі. — Якщо він користується моїм мобільником, значить, ми зможемо довести, що він побував у Анни після мене.
— Ура! — закричав у слухавку Ейстейн. А потім боязко додав: — Так, значить, ти все-таки задоволений? Алло? Харрі?
— Та тут я. Думаю.
— Думати — це здорово. Продовжуй думати, а у мене тут домовленість із якоюсь Стеллою. Вірніше, з декількома. Отже, якщо я хочу встигнути на літак до Осло…
— Гаразд, Ейстейне, бувай!
Харрі застиг зі слухавкою в руці, борючись із бажанням шпурнути її у дзеркало, що висіло перед ним. Прокинувшись уранці, він було вирішив, що розмова з Ейстейном йому приснилася. Та вона, власне, і приснилася. В шести чи семи версіях.
Харрі говорив, а Расколь слухав, опустивши голову. Він жодного разу не ворухнувся і не перервав Харрі, що розповідав, як вони знайшли Лева Гретте і яким чином історія з нещасливим телефоном Харрі перешкодила їм зібрати докази проти вбивці Анни. Коли Харрі закінчив розповідь, Расколь підвів голову:
— Виходить, ти свою справу закінчив, а мою досі не розкрито.
— Я не вважаю, що одна справа моя, а інша — твоя. Під свою відповідальність…
— Зате я так вважаю, Ступі, — перебив його Расколь. — І організація у мене військова.
— Гм. А що ти маєш на увазі?
Расколь заплющив очі:
— Я не розповідав тобі, Ступі, як князь царства У доручив Сунь-цзи навчити своїх наложниць військового мистецтва?
— Та наче ні.
Расколь усміхнувся:
— Сунь-цзи був розумний, і спочатку він чітко і дохідливо пояснив жінкам, які команди їм доведеться виконувати в похідному строю. Але коли загуркотіли барабани, жінки залишилися на місці, якась із них хихикала, інша сміялась. «Якщо підлеглі не розуміють команди, винен генерал», — сказав Сунь-цзи і повторив урок. Але коли він скомандував «Марш!», повторилося те саме, що і вперше. «Коли підлеглі розуміють команди, але не виконують їх, винні командири», — сказав Сунь-цзи і наказав своїм людям вивести зі строю двох старших дружин. І обезголовити їх на очах у решти переляканих на смерть жінок. Почувши про страту двох своїх фавориток, князь занедужав і пролежав у ліжку декілька днів. А видужавши, призначив Сунь-цзи командувачем усього війська. — Расколь знову розплющив очі. — Ну і чого, по-твоєму, навчає ця історія, Спіуні?
Харрі промовчав.
— А навчає вона нас того, що’у військовій організації все побудовано на залізній логіці й непорушній послідовності дій. Не будеш послідовним — опинишся біля розбитого корита з групою хихотливих наложниць. Коли ти попросив у мене ще сорок тисяч крон, я дав тобі їх, тому що повірив у історію з фотографією в туфлі Анни. Адже Анна — циганка. А коли цигани кочують, вони завжди залишають патрін, своєрідні застережливі знаки на роздоріжжях. Це може бути червона ганчірка на гілці дерева або, наприклад, кістка з карбом, і кожна з цих речей символізує ту або іншу подію. Скажімо, фотографія означає, що хтось помер. Або скоро помре. Ти про це знати не міг, тому я і повірив, що твоя розповідь правдива. — Расколь поклав руки на стіл долонями догори. — Але людина, яка позбавила життя дочку мого брата, на волі. І ось тепер я дивлюся на тебе, а бачу перед собою хихотливу наложницю, Спіуні. Непорушна послідовність дій.Назви мені його ім’я,Спіуні.
Харрі перевів дихання. Два слова, чотири склади. Якби він сам розкрив злочин, скільки отримав би Албу? Навмисне вбивство на ґрунті ревнощів — девять років. І через шість вийшов би на свободу. А наслідки для самого Харрі? Розслідування напевно показало б, що Харрі, перебуваючи при виконанні службових обов’язків, приховав правду, щоб підозра не лягла на нього самого. І тоді йому залишилося б тільки одне — застрелитися. Два слова. Чотири склади. Вимови їх Харрі — і кінець усім його печалям. Розплачуватися довелося б Албу.
Харрі відповів коротко.
Расколь кивнув і сумно поглянув на Харрі:
— Я боявся, що саме так ти і відповіси. Ти не залишаєш мені вибору, Спіуні. Ти пам’ятаєш, що я сказав, коли ти запитав, чому я тобі довіряю?
Харрі кивнув.
— Кожен із нас живе заради когось або чогось, вірно, Спіуні? І цього ми можемо позбутися. Число триста шістнадцять тобі що-небудь говорить?
Харрі не відповів.
— Що ж, можу повідомити, що це номер кімнати в московському готелі «Міжнародний». Чергову по поверху, на якому розташований номер, звуть Ольга. їй скоро на пенсію, і вона мріє про тривалу відпустку на Чорному морі. На поверх ведуть двоє сходів, можна й на ліфті піднятися. До речі, там ще і службовий ліфт є. А в номері два ліжка, що стоять окремо.
Харрі глитнув.
Расколь опустив лоб на долоні:
— Дитина спить на тому, що стоїть ближче до вікна.
Харрі підійшов до дверей і щосили ударив по них кулаком.
Відлуння удару розкотилося по коридору. Він усе стукав і стукав. Поки не почув звук ключа, що повертався в замку.
30
Вібродзвінок
— Соррі, але раніше під’їхати не міг, — повинився Ейстейн, коли Харрі сів до нього в машину біля кіоску «Фрукти і тютюн Елмера».
— З поверненням! — сказав Харрі, намагаючись угадати, чи розуміє водій автобуса, що вивертає праворуч, що Ейстейн і не подумає його пропустити.
— Нам до Слемдала? — Ейстейн не звернув ніякої уваги на відчайдушні гудки автобуса.
— До Бйорнетроккета. Ти ж мав поступитися йому дорогою.
— Вирішив правила порушити.
Харрі подивився на приятеля. У вузьких щілинах між набряклими повіками він розгледів два червоні очні яблука.
— Що, важко?
— Переліт усе-таки.
— Та у нас із Єгиптом усього лише година різниці.
— Щонайменше.
Амортизатори і ресори у машини Ейстейна ні к лихій годині не годились, і Харрі відчував кожен камінчик і кожну латочку на асфальті, коли машину підкидало на крутих поворотах по дорозі до вілли Албу, але не це турбувало його зараз. По мобільнику Ейстейна він подзвонив у готель «Міжнародний», і його з’єднали з номером 316. Слухавку взяв Олег. Харрі почув у його голосі радісні нотки, коли він запитав, де Харрі
