Штани з Гондурасу - Євген Дудар
Галапочка рішуче:
— Я не знаю, що у вас виходить. Знаю лише, що мій кінь Дракон щойно вийшов з кущів вашого зоопарку і підійшов до мене, коли я розглядав машину… Міліція вже кілька тижнів шукає коня і не може знайти. А він…
Почувши слово «міліція», директор раптом змінився. Пом’якшав остаточно:
— Шановний! Ну навіщо хвилюватися? Кінь знайшовся, то й добре. У кожного, бачте, свої клопоти. Ви переживали, що ваш кінь пропав. Ми переживали, що він у нас з’явився… Тепер, по-моєму, і вам, і нам хвилюватися нічого…
Тротуар гамірливої вулиці. Людей як мурашок. Кудись поспішають, кудись біжать. Ніби намагаються обставити потік транспорту, що гарчить на проїжджій частині.
Йдуть по тротуару Крузя й Галапочка. Крузя веде під руку сп’янілого Робінзона, Робінзон за повід веде коня.
Перехожі оглядаються, кивають у бік Галапочки.
Чалапкають конячі ноги. Похитується коняча голова. Здригається від реву машин. Око вихоплює сизий чад, що стелеться над асфальтом.
Спішать по асфальту машини. Спішать на тротуарі люди. Туди-сюди, сюди-туди. Дивиться Дракон на цю метушню, і голова йде обертом.
Крутяться шалено колеса. Дріботять, човгають по тротуару ноги.
Похитується кінська голова. Чалапкає спокійно Дракон. Згадує.
…Сільська вулиця. Обабіч у кучерявих садках мальовничі будинки. Повибиралися на тини і порозплющували сині здивовані очі кручені паничі. Повипиналися над ними гордовиті гриці. Паленіють сором’язливі мальви.
Йде вулицею Дракон. Тягне двоколку з немолодим сивовусим хазяїном. Йде Дракон спокійно, не біжить, не спішить. Такий же полудень, як оце сьогодні. Гріє сонце. На небі клубочаться хмаринки. Сидить спокійно на двоколці чоловік. Вигріваються у пилюці на дорозі кури. Сидить біля брами кудлатий Рябко.
Он віддалік до тину притулився колодязь. Біля колодязя молодиця набирає воду.
— Тпр-р-у-у, Дракон! — сказав господар. — Добридень, Маріє! Вдома сьогодні?
— На обід прийшла. Заходьте до хати. І ви пообідаєте.
— Спасибі! Нам ось з Драконом ще за лісок треба проїхати, на буряки глянути.
Взяв відро, напився води.
Драконові поставив:
— На, Драконе, напийся. Бо парить сьогодні. Може, вже й дощу нам хмарка кине.
Умочив Дракон губи в воду. Припав. Ось уже й до дна висмоктав. Одне відро, друге…
— Фю-р-р-р! Фю-р-рр! Громадянине з конем!
Дракон ніби прокинувся.
Шумить, клекоче міська вулиця. Спішить-біжить кудись усе живе на ній.
Зупинилися Робінзон і Крузя. Зупинився Дракон. Підійшов до них постовий автоінспектор.
— Далеко зібралися?
— У кругосвітню подорож, — заплітається язик у Галапочки. Крузя сіпнула його за рукав.
— А ти мене не смикай, ми з товаришем капітаном давно знайомі.
— Громадянине, я не капітан, а сержант. І ми з вами не знайомі. Дозвольте спитати, що це за комедія?
— Це не комедія. Це побутова драма. З оптимістичною кінцівкою. Ми знайшли свого Дракона.
Галапочка обняв голову Дракона і поцілував його у верхню губу.
— Цей дядя, Драконе, — показує на сержанта, — слідкує, щоб ми з тобою правильно по вулиці ходили. Поцілуй дядю!
— По-перше, громадянине, чому ви хитаєтесь, а по-друге, чому ведете по тротуару коня? Тротуар, як вам відомо, призначений для пішоходів.
— А що, по-вашому, він їде? — показує Галапочка на коня. — І я не їду, і ніхто ні на кому не їде. Ми йдемо пішки…
— Кінь повинен йти по проїжджій частині.
— Товаришу лейтенант, пішоходам по проїжджій частині проходити заборонено. А кінь зараз іде. Це наш Дракон. Ми його щойно знайшли. А це, товаришу лейтенант…
— Сержант, — поправив постовий.
— Сержант. Це моя Крузя. А я Робінзон.
— Так, так, — поплескав сержант Галапочку по плечі. — Вона Крузо, а ви Робінзон. На поводі ведете П’ятницю. А йдете з безлюдного острова. Все ясно.
— Ні! — заперечив Робінзон. — Ми йдемо з зоопарку.
— А-а-а… Що? — спохватився сержант. — 3 зоопарку? — І гукнув другому постовому: — Бондаренко! Іди сюди!
Підійшов молодший сержант.
Сержант прошепотів йому:
— По всьому видно, що цей бородатий тип добре випив і вкрав у зоопарку коня. Відведи в управління. Там розберуться…
Кімната чергового ДАІ. Сидить черговий офіцер, сидить Галапочка.
Черговий суворо:
— То як ви, громадянине, — заглянув у листок, — Галапочка, взяли коня?
— Це мій рідний кінь, товаришу капітан. Я його узяв у зоопарку.
— Значить, таки в зоопарку? Як це було?
— Ми з Крузею пішли в зоопарк. Подивитися на мавпу. Бо я художник. Мені треба часто дивитися на мавпу, щоб малювати людей.
— З якою Крузою?
— З Крузею. Це моя наречена. Ми вже подали заяву. Але вона каже: «Продай коня, тоді поженимося. А купи ’’Жигулі». А я терпіти не можу машин, товаришу капітан… Ви капітан чи не капітан? Бо для мене всі погони однакові. Я їх шуму не можу терпіти і газів… А вона не хоче на Драконові їздити…
Офіцер тре чоло:
— На якому Драконові?
— На тому, що ми в зоопарку забрали.
— Tо ви ще й дракона вкрали?
— Та ні, то кінь зветься Дракон.
— Значить, ви вкрали коня для того, щоб продати й купити машину?
— Та ні! То