Українська література » » Штани з Гондурасу - Євген Дудар

Штани з Гондурасу - Євген Дудар

---
Читаємо онлайн Штани з Гондурасу - Євген Дудар
class="book">— То виходить, що я, або ось Цезар Каленикович, чи, може, Ангеліна Соломонівна вашого коня украли?

Галапочка рішуче:

— Я не знаю, що у вас виходить. Знаю лише, що мій кінь Дракон щойно вийшов з кущів вашого зоопарку і підійшов до мене, коли я розглядав машину… Міліція вже кілька тижнів шукає коня і не може знайти. А він…

Почувши слово «міліція», директор раптом змінився. Пом’якшав остаточно:

— Шановний! Ну навіщо хвилюватися? Кінь знайшовся, то й добре. У кожного, бачте, свої клопоти. Ви переживали, що ваш кінь пропав. Ми переживали, що він у нас з’явився… Тепер, по-моєму, і вам, і нам хвилюватися нічого…


Тротуар гамірливої вулиці. Людей як мурашок. Кудись поспішають, кудись біжать. Ніби намагаються обставити потік транспорту, що гарчить на проїжджій частині.

Йдуть по тротуару Крузя й Галапочка. Крузя веде під руку сп’янілого Робінзона, Робінзон за повід веде коня.

Перехожі оглядаються, кивають у бік Галапочки.

Чалапкають конячі ноги. Похитується коняча голова. Здригається від реву машин. Око вихоплює сизий чад, що стелеться над асфальтом.

Спішать по асфальту машини. Спішать на тротуарі люди. Туди-сюди, сюди-туди. Дивиться Дракон на цю метушню, і голова йде обертом.

Крутяться шалено колеса. Дріботять, човгають по тротуару ноги.

Похитується кінська голова. Чалапкає спокійно Дракон. Згадує.

…Сільська вулиця. Обабіч у кучерявих садках мальовничі будинки. Повибиралися на тини і порозплющували сині здивовані очі кручені паничі. Повипиналися над ними гордовиті гриці. Паленіють сором’язливі мальви.

Йде вулицею Дракон. Тягне двоколку з немолодим сивовусим хазяїном. Йде Дракон спокійно, не біжить, не спішить. Такий же полудень, як оце сьогодні. Гріє сонце. На небі клубочаться хмаринки. Сидить спокійно на двоколці чоловік. Вигріваються у пилюці на дорозі кури. Сидить біля брами кудлатий Рябко.

Он віддалік до тину притулився колодязь. Біля колодязя молодиця набирає воду.

— Тпр-р-у-у, Дракон! — сказав господар. — Добридень, Маріє! Вдома сьогодні?

— На обід прийшла. Заходьте до хати. І ви пообідаєте.

— Спасибі! Нам ось з Драконом ще за лісок треба проїхати, на буряки глянути.

Взяв відро, напився води.

Драконові поставив:

— На, Драконе, напийся. Бо парить сьогодні. Може, вже й дощу нам хмарка кине.

Умочив Дракон губи в воду. Припав. Ось уже й до дна висмоктав. Одне відро, друге…

— Фю-р-р-р! Фю-р-рр! Громадянине з конем!

Дракон ніби прокинувся.

Шумить, клекоче міська вулиця. Спішить-біжить кудись усе живе на ній.

Зупинилися Робінзон і Крузя. Зупинився Дракон. Підійшов до них постовий автоінспектор.

— Далеко зібралися?

— У кругосвітню подорож, — заплітається язик у Галапочки. Крузя сіпнула його за рукав.

— А ти мене не смикай, ми з товаришем капітаном давно знайомі.

— Громадянине, я не капітан, а сержант. І ми з вами не знайомі. Дозвольте спитати, що це за комедія?

— Це не комедія. Це побутова драма. З оптимістичною кінцівкою. Ми знайшли свого Дракона.

Галапочка обняв голову Дракона і поцілував його у верхню губу.

— Цей дядя, Драконе, — показує на сержанта, — слідкує, щоб ми з тобою правильно по вулиці ходили. Поцілуй дядю!

— По-перше, громадянине, чому ви хитаєтесь, а по-друге, чому ведете по тротуару коня? Тротуар, як вам відомо, призначений для пішоходів.

— А що, по-вашому, він їде? — показує Галапочка на коня. — І я не їду, і ніхто ні на кому не їде. Ми йдемо пішки…

— Кінь повинен йти по проїжджій частині.

— Товаришу лейтенант, пішоходам по проїжджій частині проходити заборонено. А кінь зараз іде. Це наш Дракон. Ми його щойно знайшли. А це, товаришу лейтенант…

— Сержант, — поправив постовий.

— Сержант. Це моя Крузя. А я Робінзон.

— Так, так, — поплескав сержант Галапочку по плечі. — Вона Крузо, а ви Робінзон. На поводі ведете П’ятницю. А йдете з безлюдного острова. Все ясно.

— Ні! — заперечив Робінзон. — Ми йдемо з зоопарку.

— А-а-а… Що? — спохватився сержант. — 3 зоопарку? — І гукнув другому постовому: — Бондаренко! Іди сюди!

Підійшов молодший сержант.

Сержант прошепотів йому:

— По всьому видно, що цей бородатий тип добре випив і вкрав у зоопарку коня. Відведи в управління. Там розберуться…


Кімната чергового ДАІ. Сидить черговий офіцер, сидить Галапочка.

Черговий суворо:

— То як ви, громадянине, — заглянув у листок, — Галапочка, взяли коня?

— Це мій рідний кінь, товаришу капітан. Я його узяв у зоопарку.

— Значить, таки в зоопарку? Як це було?

— Ми з Крузею пішли в зоопарк. Подивитися на мавпу. Бо я художник. Мені треба часто дивитися на мавпу, щоб малювати людей.

— З якою Крузою?

— З Крузею. Це моя наречена. Ми вже подали заяву. Але вона каже: «Продай коня, тоді поженимося. А купи ’’Жигулі». А я терпіти не можу машин, товаришу капітан… Ви капітан чи не капітан? Бо для мене всі погони однакові. Я їх шуму не можу терпіти і газів… А вона не хоче на Драконові їздити…

Офіцер тре чоло:

— На якому Драконові?

— На тому, що ми в зоопарку забрали.

— Tо ви ще й дракона вкрали?

— Та ні, то кінь зветься Дракон.

— Значить, ви вкрали коня для того, щоб продати й купити машину?

— Та ні! То

Відгуки про книгу Штани з Гондурасу - Євген Дудар (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: