Штани з Гондурасу - Євген Дудар
— Чого? — сіпнулося око в лікаря.
— Ну, як там у вас їх пишуть?
— На що скаржитесь? — насторожився лікар.
— Ні на що я не скаржусь.
— Тоді чого ви прийшли?
— Я ж вам кажу: мені потрібна довідка, що я… Чорт його знає…
— Громадянине, ви, очевидно, помилилися адресою. Тут не контора, а психдиспансер.
— Не знаю. Мене послали сюди.
Лікар пильно дивиться на Галапочку. Око в нього почало сіпатися частіше. Частіше почало підсмикуватися плече.
— Хто вас послав сюди?
— Ну… З автоінспекції…
— Так би й сказали, — зрадів лікар. — Вам потрібна довідка, засвідчення, що ви не перебуваєте на обліку в психдиспансері.
— Мабуть, що воно, — зрадів Галапочка.
— Ви хочете поступити на курси водіїв автомобіля?
— Так, так. Тобто майже так, — відповів Галапочка.
— Сідайте, — вказав на стілець психіатр. — Де проживаєте?
Галапочка сів.
— Індустріальна, двадцять три, квартира п’ятдесят три.
— Знаєте, зараз з тими автомобілями пошесть, — сказав лікар, перегортаючи картотеку. — Сьогодні вісімдесят чоловік приходили за довідками… Всі хочуть їздити… У вас яка машина?
— У мене кінь, — пожвавішав Галапочка.
— Люблю гумористів, — зауважив лікар. — До речі, ось ви жартуєте. А насправді кінь — це прекрасний вид транспорту! Ви мені вибачте, але я вважаю, що сідають в автомобілі люди, які не дуже критично мислять.
Галапочка зовсім посміливішав:
— Докторе, я повністю з вами погоджуюся. Я ненавиджу автомобілі і тих, хто за ними ганяється.
— Чого ж ви тоді його придбали?
— Я не придбав і не збираюся. У мене справді кінь. Не вірите — ось подивіться.
Встає, підходить до вікна. Психіатр також підходить до вікна.
У дворі, прив’язаний за повід до тополі, під сідлом стоїть Дракон.
Око в доктора нервово засіпалося. Підсмикується плече. Він відійшов від Галапочки. Зміряв його підозріливим поглядом. Зосередився на бороді. Тоді знову підійшов до вікна. Виглянув у нього. Помацав себе долонею за лоба.
— Бачите, — пояснив Галапочка, — автоінспекція придирається. Коли їду проїжджою частиною, кажуть: «Транспортний засіб. Особа, що ним управляє, обов’язково мусить мати на це право». Коли веду коня по тротуару, кажуть: «Не можна. Тротуар не для транспорту, а для пішоходів». І я, маючи коня, не можу ні їздити на ньому, ні ходити з ним…
Лікар ніби не чує слів Галапочки. Вперто шукає у картотеці.
— Як, ви сказали, ваше прізвище?
— Галапочка. Галапочка Робінзон Іванович.
Почувши ім’я «Робінзон», лікар ще більше насторожився. Тоді лагідно спитав:
— Як, Робінзон? А може, Робінзон Крузо?
— Ні, Робінзон Галапочка.
— Нічого, нічого. Може бути і Галапочка… Сядьте, будь ласка, на отой стілець.
Галапочка пересідає навпроти лікаря. Той пильно дивиться йому в очі.
— У вас в роду були ще… Ну… Робінзони, а може, Наполеони?
— Ні, ні! Не було. Батька звали Іваном, діда Микитою.
— Скажіть, а зараз у вас вдома все гаразд? Жінка, діти здорові?
— Нема в мене ще жінки. Дітей також.
— Може, щось трагічне сталося в родині? Може, хтось помер?
— Слава Богу, всі живі.
— Може, у вас на роботі якісь неприємності?
— Ніби все нормально.
— Може, ви закохалися, а вас не люблять?
Галапочка зніяковіло одвернув погляд.
— Та як вам сказати… Таке було… Ось розламалося…
Лікар тріумфально підняв догори палець:
— О! Запам’ятайте, молодий чоловіче. Без причини не буває наслідків! Я вам поки що випишу рецепт. І рекомендую: спокій, спокій і ще раз спокій. Як її звуть, ту вашу причину?
— Крузя, — сказав півголосом Робінзон.
— Крузя? А-а-а. Ну, звичайно, Крузя. Ви Робінзон, вона Крузя… Нічого, нічого. Все буде в порядку. Основне — не хвилюйтеся. Основне — спокій…
Пише рецепт, простягає Галапочці:
— Ось візьміть. Обов’язково — через тиждень до мене…
Галапочка здивовано:
— А довідку? Мені потрібна довідка.
— Не хвилюйтесь, товаришу Наполеон… тобто, вибачте, Робінзон. На все свій час. Сам я вирішити цього питання не можу… Треба консиліум…
Майстерня Галапочки. Робінзон обробляє невеликий корінець. Тихенько насвистує якусь мелодію.
У дверях з’являється п’яний.
— Здрастуй, борода!
— Здрастуйте, — насторожився Робінзон.
— Діло є, борода. Венька Рябий каже: «Ти, Гоша, художнику бородатому предложи…»
Дивиться, що Робінзон стоїть як укопаний. Підходить до нього.
— Чо дивишся, як на явлєніє Христа народу? — Простягає руку для знайомства. — Гоша Косий. Я, брат, тоже художник. Хто не знає? Собака і той знає. Спитай любого. Хто так фільонку наведе, як Гоша Косий? А кольори підбере? Я, брат, скіки квартир перемазав. Якщо хазяїн не жмот — Гошу Косого зове… Ти чо так дивишся на мене, ніби в тебе легкий шок після триденного перебору? Занімайся своїм чортом, я тебе отвлєкать не буду. Діло є… А чорт в тебе як живий. Пару червоних можна за нього взять у переході… Ти в якому переході збуваєш?
Галапочка ледве стримується, щоб не зірватися.
Ханига безпардонно підходить до етюдника, розглядає штрихи. Здивовано:
— Чо, сам, може, ізображаєш? Дама, чи що, буде? Вроді дерево… Я тоже пробував.