Українська література » » Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3 - Лариса Підгірна

Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3 - Лариса Підгірна

---
Читаємо онлайн Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3 - Лариса Підгірна
оплату праці… Ну, Алексе… — розвів руками Флемінг. — Я сам вам привозив новини з Женеви, я чув на власні вуха усі ті моторошні розповіді на засіданнях Ліги Націй про опухлих людей і канібалізм… Але зважте самі: можливо, то просто перебільшення? Ну не може так завзято обманювати цілу Європу Герберт Уеллс!

Швед похмуро подивився на Флемінга.

— Звісно, не може. Бо вашому Герберту Уеллсу показали «потьомкінські дєрєвні» з рум’янощокими комсомольцями, а не справжні українські села, де люди пухнуть із голоду і їдять власних дітей…

— «Потьомкінські…» що? — перепитав, не зрозумівши, Флемінг.

— «Потьомкінські дєрєвні», вислів такий, — пояснив Марко. — В однієї з московських цариць, Катерини II, був фаворит, Григорій Потьомкін, якого вона наділила небаченими владою та привілеями. Він успішно розкрадав казну, вів розкішне життя, а люди в отій самій Україні, чи, як тоді її називали, Малоросії, вельми бідували. А коли цариця забажала побачити, за словами Потьомкіна, веселе та сите життя своїх підданих-малоросів, Потьомкін наказав звести вздовж слідування царської карети декорації, часто намальовані на полотні, які здалеку були схожі на справжні ошатні села… Цариця бачила ті муляжі, а не справжню біду і страждання людей… і залишилася дуже задоволена своїм царедворцем. Із того часу вираз «потьомкінські деревні» і з’явився…

— Ну… не знаю, — зітхнув Флемінг.

— Чого не знаєте?

— Ви мені друг, Алексе, я знаю, що ви людина чесна… Але все воно якось не вкладається у голові… Слухайте, Алексе… А у мене є ідея!

— Яка? — без особливого ентузіазму поцікавився Швед.

— А ось така, — жваво відповів Флемінг. — Коли прибудемо до Москви, я першого ж дня напишу Сталіну листа, попрошу його дати мені інтерв’ю. От і розпитаю його про голод в українських селах… і про все решту. Що скажете?

Швед не стримався і розсміявся.

— Ну ви як маленький, Яне… Чесне слово! Так Сталін вам і погодиться дати інтерв’ю про те, як морить голодом українців! Ні… спробувати, звісно, варто. Це була б сенсація. Сто очок для вашої журналістської кар’єри! Але навіть якщо таке і станеться, не очікуйте від Сталіна правди, як на сповіді… Власне, офіційну відповідь радянської влади ви уже могли прочитати в інтерв’ю, яке дав письменнику Герресу Джоунзу нарком зовнішніх справ СРСР Литвинов. Не думаю, що Сталін вам скаже щось інше…

— Так, я читав… — хитнув головою Флемінг. — «Ніякого голоду в Україні не існує і при написанні книг європейським письменникам це варто враховувати». І ще, «сама думка, наче радянська влада вбиває населення України шляхом голоду, є гротескною, бо Україна сама здатна прогодувати усю Європу без зайвих зусиль…»

Марко подивився на Флемінга, як на немудрого.

— Яне… будьте ласкаві, не нервуйте мене. Ця тема мені дуже болить і коли я чую подібні нісенітниці… Не хочу вас образити, але ви зараз говорите, як отой комуняцький запроданець, кореспондент «Нью-Йорк Таймс», Дюранті, який у своїх опусах розповідає про «чудове життя людей у СРСР» та заперечує наявність будь-яких проявів голоду в українських селах… Мені було б цікаво дізнатися, як саме він продався московській владі. За гроші чи його просто прихопили «за матню».

— «За матню»? — повторив Флемінг незрозумілий для нього вираз. — А що це означає? Друже мій, ви сьогодні просто сиплете афоризмами!

Марко стомлено махнув рукою.

— Добре… скажу англійською. «За гульфика». Так зрозуміло?

Флемінг аж скривився, мабуть, уявивши, як то воно, коли тебе «прихопили за гульфика» і згідно хитнув головою.

Марко тим часом знову завовтузився у кріслі.

— Давайте, Яне, краще подрімаємо. До Берліна ще летіти…

Флемінг знову відкоркував свою плящину, а у Шведа, тільки-но стулив очі, у голові закрутилися думки…

«Там, у Москві, у „Націоналі“ працює покоївкою наша людина. Цим каналом зв'язку ми ще жодного разу не користувалися, а впроваджували довго і ретельно, тож вважайте, будь-яке викриття агента Данусі поставить під загрозу усю нашу подальшу роботу. Через неї маєте отримати важливу інформацію…»

* * *

На Берлінському летовищі приземлилися, коли геть розвиднілося.

Чекати свого літака довелося недовго: поки пасажири після нічного перельоту переводили дух, новенький «Юнкерс Ф-13» вже муцувався на Берлінському летовищі.

Спільний витвір совєтів і німців, авіатранспортне підприємство «Дерулюфт», що займалося пасажирськими перевезеннями, з’явилося ще у 1923-му, за Леніна.

Спочатку такі перельоти були доступні виключно державним діячам радянської Росії та Веймарської республіки, але згодом кожен охочий при грошах міг перетнути повітряний простір над Прибалтикою.

Нова авіалінія «Москва — Берлін» бездоганно працювала в обох напрямках й обслуговувалася легкими літаками «Юнкерс Ф-13», які долали усі 1682 кілометри відстані між Москвою та Берліном за якихось десять годин.

Після кількох посадок, поки механік проводив технічне обслуговування й заправку літака, пасажири проходили митний і паспортний контроль у будівлі «Деролюфту» Смоленського аеропорту — першого контрольно-пропускного пункту на території радянської Росії.

А далі курс лежав уже прямісінько на Москву. Її легко було впізнати згори за численними золотими банями куполів, що зринали у небо серед сірої загальної маси будівель.

— Берлін — Кенісберг — Ковно — Великі Луки — Москва… — повторив замислено Флемінг, наче закляття. — Що накажете мені робити цілих десять годин польоту, Алексе? — патетично звернувся він до Марка, загортаючись у м’який теплий плед, щоб зігрітися.

— Не знаю, друже… — відповів Швед. — Спіть, читайте, думайте, робіть нотатки… Я ж тішуся часом, щоб трохи помізкувати.

— Так усе ж обмізковано за нас! — позіхнув Флемінг. — Наше діло маленьке…

— Не скажіть… Жоден із тих, хто за нас мізкував, не зміг передбачити, що вам спаде на думку звернутися з листом до Сталіна, — усміхнувся Марко. — Проте вважайте, до іноземних журналістів там буде дуже особливе ставлення.

— Уявіть, в конторі зажадали, щоб я був присутнім на усіх судових засіданнях, — раптом заговорив Флемінг, перебивши Маркові думки. — На коліні строчив донесення і чимдуж біг телеграфувавати свою писанину для «Рейтар»… Дурня якась! Як я зможу усе одночасно робити? До того ж вас поряд навіть не буде…

— Вам хіба не сказали? — Марко розплющив очі. — Готуйте свої замітки про перебіг суду. Нашого брата, швидше за все, триматимуть у судовій залі від ранку й аж до завершення засідання… а далі вечорами пантруватимуть, як курчат. Тож одному з нас і справді треба буде увесь час залишатися присутнім на процесі. Ось цим «одним» і будете ви, Флемінгу…

— А ви?

— А я, окрім іншого, забезпечуватиму оперативну доставку ваших звітів на телеграф, як і обіцяв, інакше ніяких новин для «Таймс» та «Обзервер» «сьогодні на сьогодні» не буде….

— Яким же чином? Ви ж не будете присутнім на засіданнях, — поцікавився Флемінг. — Як же мені ті нотатки вам

Відгуки про книгу Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3 - Лариса Підгірна (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: