(не) ідеальний чоловік - Катерина Орєхова

Ми зайшли в будинок і відразу поринули в атмосферу свята та алкоголю. На мене налетіли дівчатка з групи, розповідаючи, як вони раді, що я до них таки приєдналася.

У моїх руках з'явився келих із якимось коктейлем, але я не стала його пити, а просто тримала. Брат навчив мене одному – не пити невідомий алкоголь у компанії малознайомих людей. Всупереч тому, що ми провчилися разом п'ять років, я не вважала одногрупників своїми друзями, скоріше просто знайомими.

— Чому ти не п'єш? — на мене налетіла Кіра, яка вчилася зі мною на одному потоці. — Не смачно? Або просто компанія не підходить?

Я здивовано заплескала очима, не розуміючи чим викликаний такий випад.

— Просто не люблю алкоголь, — спробувала згладити конфлікт. — Вранці дуже погано навіть після одного келиха.

— Гаразд, не ображайся, я не зі зла, — відразу посміхнулась і я полегшено зітхнула. — На кухні є соки, якщо хочеш. Особливо мені сподобався ананасовий.

— Дякую, — мені сподобалася ця ідея і я впевнено попрямувала до кухні.

Там було темно, світло проникало лише з саду, де яскраво світилися вогні. На столі справді стояли коробки із соком, до яких я впевнено потяглася. Зупинивши свій вибір на мультифруктовому напої, я наповнила склянку і жадібно зробила кілька ковтків.

У кухні було добре, закриті двері приглушували гучну музику, і я опустилася на стілець, насолоджуючись спокоєм. Коли зашуміло у вухах і стиснуло голову, я не звернула на це уваги. Думаючи, що скоро минеться. Але з кожною хвилиною мені ставало все гірше і гірше.

Спершись на стіл, спробувала встати та відчула, як підлога йде з-під ніг. Похитнувшись, я ледве встояла, але одразу відчула теплі долоні на своїй талії.

— Все добре, — прошепотів чоловічий голос, у якому я начебто впізнала Макара, і мене міцніше притиснули до чоловічих грудей. — Ти належиш тільки мені, нікому тебе не віддам.

Гаряче дихання обпалило мою шию і раптом прояснилося перед очима. Мабуть, сплеск адреналіну зробив свою справу. У голові пульсувала одна думка: Небезпека! Потрібно було рятуватися!

Спробувала відштовхнути Марата і закричати, але нічого не виходило. Дарма що голова була відносно світла, тіло не слухалося, а з горла вирвалося тільки хрипкий подих.

Огида накрила мене з головою, коли я відчула чоловічі руки на своїх стегнах. Вони рушили вгору, проходячи по краю панчіх і торкаючись моєї шкіри. Я забилася в чоловічих обіймах, потопаючи у розпачі та зневазі. Здається, в якийсь момент мені вдалося вдарити тонким підбором Марата по нозі, і він послабив хватку.

Відчувши свободу, я зробила крок до дверей, відчуваючи як весь світ пливе перед очима. Тільки глухий мат Марата і його гулкі кроки підштовхували мене вперед. Наскільки могла швидко, я шмигнула у ванну і закрила двері, тут же почувши як в неї влетів кулак хлопця.

У голові шуміло. Відлуння свідомості підказували мені, що Марат скоро розбереться з дверима. Страх скував усі моє горло, покриваючи його скоринкою льоду. Якийсь неприємний звук врізався в мозок, і мені знадобилося кілька секунд, щоб зрозуміти, що дзвонить мій телефон.

Не з першої спроби, але я все ж таки взяла трубку, так і не побачивши хто мені дзвонить.

— Крихітко, я знаю, що минуло тільки пів години, але вже не можу чекати, — пролунав веселий голос Роми та моє серце наповнилося теплом. Мій порятунок. — Чи можна тебе викрасти прямо зараз?

— Ромо, — видихнула я, відчуваючи, як до горла підступають ридання. — Забери мене… Мені дуже страшно… Рома…