(не) ідеальний чоловік - Катерина Орєхова

Я настільки очікувала вечір із Ромою, що вечірка якось відійшла на другий план.  Стоячи перед шафою, я намагалася зрозуміти, що ж мені варто одягти, щоб підкорити свого хлопця, коли задзвонив телефон.

— Привіт, красуне! — пролунав, як завжди, бадьорий голос Марата. — Як справи? Ще не вигадала відмазку, чому ти не підеш на вечірку?

— Не вигадала, якраз збираюся, — не стала засмучувати хлопця і говорити йому, що вибираю вбрання для іншого. — А ти скоро будеш?

— Так, гадаю, що зможу заїхати за тобою десь за пів години, — у голосі Марата почулося задоволення. — Чи вистачить часу?

— Напиши мені, як під'їдеш, — я кивнула, ніби Марат міг мене бачити, і скинула виклик.

Часу було мало, тож я швидко почала збиратися. Пробігшись ще раз поглядом по поличках, я дістала коротку сукню глибокого фіолетового кольору. Вона була дуже гарною, але трохи відвертим. Щільний ліф облягав груди та переходив у спідницю. У такій сукні треба було лише танцювати та спокушати. Сподіваюся, що Ромі сподобається.

Вибравши новий комплект чорної мереживної білизни, я закусила губу і почала розглядати себе у дзеркалі. Хотілося усунути всі недоліки та постати перед Ромою ідеальною. Натягнувши панчохи та, нарешті, застебнувши сукню, я потяглася до туфель. Черевики вирішила не одягати, попри те, що випав перший сніг. Хотілося виглядати максимально ефектно, не думаючи про холод.

Коли за пів години приїхав Марат, я була повністю готова.

— Вау, — замість привітання сказав хлопець. — Здається, мені доведеться відганяти від тебе шанувальників цілий вечір. А може одразу всім скажемо, що ти моя дівчина?

Марат підморгнув мені, відчиняючи дверцята автомобіля і допомагаючи сісти.

— Навряд чи мій хлопець буде в захваті від цієї ідеї, — як тільки Марат зайнятий місцем водія і вивів машину на дорогу, я вирішила прояснити ситуацію. Мені подобалося, що в мене тепер є хлопець, який про мене дбає. Хотілося відразу припинити всі спроби інших хлопців залицятись.

— Ти маєш хлопця, правда? — однокурсник перевів на мене здивований погляд. Його очі округлилися і він уважно вдивлявся мені в обличчя, ніби намагався переконатися, що я не брешу.

— Чому такий здивований тон? — одразу ж підколола я його.

— Просто я не думав, що в тебе є хтось… — пробурмотів він, переводячи погляд на дорого. — Дівчатка казали, що ти самотня і нікого до себе не підпускаєш.

— А що ще казали дівчата? — Марат зрозумів, що сказав зайвого і задерся на сидінні, намагаючись приховати незручність.

— Ні, нічого, — швидко забурмотів він. — Це так просто припало до розуму…

Далі розмова не клеїлася, Марат явно відчував незручність.

— Який план вечірки? — таки вирішила я розрядити атмосферу, коли просто десять хвилин, а Марат так і не спробував заговорити.

— Спочатку все за класикою, — одразу пожвавішав хлопець і з вдячністю подивився на мене. — Музика, алкоголь та гучні розмови. Можливо, твістер, але це не точно.

— Моя сукня точно не підходить для твістера, — засміялася я.

— Тобі воно дуже личить, — я спіймала погляд Марата, який горів, і відчула, як покриваюся мурашками. Тільки їх викликали далеко не приємні емоції. Погляд Марата був жадібний, голодний, пристрасний. Він лякав мене, захотілося кинути все і втекти, боягузливо та дуже швидко.

— Дякую, — пробурмотіла, намагаючись упоратися з емоціями. Марат струснув головою, скидаючи страшний вираз обличчя, і знову перетворився на мого чарівного одногрупника.

Я дістала телефон і швидко написала Ромі. Іти на вечірку й раніше не дуже хотілося, а зараз стало відверто страшно.

“Ми з Маратом уже під'їжджаємо. Чи зможеш забрати мене через годину?”

“Крихітко, а як же студентські тусовки? Невже не хочеться відірватися наостанок?"

"Я краще провела б цей час з тобою", — розкрила всі карти перед Ромою. Зараз не хотілося бути сильною та незалежною, хотілося забратися до нього в обійми та відчути себе у безпеці.

"Я заберу тебе за годину і не хвилиною пізніше", — прилетіло у відповідь і навіть через екран телефону я відчула нетерпіння Роми.

"Не пий багато", — і смайлик, який підморгує. — "Я планую напоїти тебе сам"

Усміхнулася, відчуваючи, як розслабляються м'язи. Годину я зможу протриматися, а потім на мене чекає прекрасний вечір з Ромою. А може бути не лише вечір…

— Чому ти посміхаєшся? — вирвав мене з думок Марат.

— Рома пише, — не приховувала я. Може, Марата трохи заспокоїть наявність у мене хлопця?

— Рома — це твій хлопець? І як давно ви разом? — хлопець стиснув кермо, явно намагаючись стримати роздратування.

— Це допит? — розуміла, що граю з вогнем і мені не варто дражнити хлопця ще більше, але не могла терпіти такого зухвалого вторгнення у своє особисте життя. Маратові очі блиснули неприкритою злістю, але він нічого не відповів.

Я зраділа, коли ми під'їхали до будинку, що світився різнобарвними вогнями та голосно грала музика. Принаймні тут були мої одногрупники й в натовпі було набагато комфортніше, ніж наодинці з Маратом.