Затемнення - Стефані Маєр
Так, хтось вніс корективи у все, що відбувається. Чи можливо, що Волтурі були лише перемінним у цьому рівнянні?
Я не була ні в чому впевнена.
Вікторія завжди мені здавалась силою природи, ураганом, що рухається до узбережжя по прямій, — неминуча, невблаганна, але передбачувана. Можливо, я помилялась, так обмежено думаючи про неї. Мабуть, вона здатна пристосуватися до будь-яких умов.
— Знаєш, про що я думаю? — спитала я Едварда.
— Ні, — засміявся він.
Я майже посміхнулась.
— То про що ти думаєш?
— Я думаю, що це все пов’язано. Не тільки дві події, а всі три.
— Ти мене заплутала.
— Відтоді як ти повернувся, трапилось три погані речі, — я показала йому на пальцях руки. — Перволітки в Сієтлі. Чужинець у моїй кімнаті. І, перш за все, Вікторія повернулась, щоб шукати мене.
Його очі звузились, коли він усвідомив те, що я йому сказала.
— Чому ти так гадаєш?
— Тому що я погоджуюся з Джаспером — Волтурі не порушують власних правил. Вони будь-що роблять свою роботу чисто… — і мене б уже не було серед живих, якби вони цього захотіли, додала я подумки. — Пам’ятаєш, як минулого року ти вирушив по сліду Вікторії?
— Так, — похмуро промовив Едвард. — У мене не дуже добре вийшло.
— Аліса казала, що ти був у Техасі. Ти там слідкував за нею?
Він насупив брови.
— Так. Гм…
— Ось бачиш, саме там їй на думку могла спасти ця ідея. Але вона сама не знає, що коїть, саме тому всі перволітки вийшли з-під контролю.
Він похитав головою.
— Лише Аро знає напевно, як працюють видіння Аліси.
— Аро, може, і знає краще за всіх, але хіба Таня та Ірина, та й решта твоїх друзів з Деналі, знають недостатньо? Лоран прожив із ними доволі довго. І якщо він уже так товаришував із Вікторією, щоб робити для неї такі послуги, хіба ж він не розказував їй усього, що знав сам?
Едвард насупився.
— У твоїй кімнаті була не Вікторія.
— Хіба вона не могла знайти собі нових друзів? Поміркуй про це, Едварде. Якщо це Вікторія сваволить у Сієтлі, тоді вона знайшла собі багато нових друзів. Вона їх створила!
Він замислився, його чоло зосереджено зморщилось.
— Гм-м… — нарешті озвався він. — Це можливо. Я досі більше схиляюсь до Волтурі… Але твоя теорія… в ній щось є. Особистість Вікторії. Твоя теорія ідеально пасує під її особистість. Вона від самого початку продемонструвала дивовижну здатність до самозбереження — мабуть, це її талант. У будь-якому разі цей план дозволяє їй відсиджуватись десь у цілковитій безпеці, подалі від нас, доки перволітки спустошують усе навкруги. Навіть Волтурі не такі вже й небезпечні для неї. Можливо, вона навіть робить ставку на те, що кінець кінцем ми переможемо, певна річ, не без тяжких для нас утрат. Але з її маленької армії не вціліє ніхто, щоб дати проти неї свідчення. Насправді, — додав він, трохи поміркувавши, — навіть якщо хтось уціліє, можу побитись об заклад, що вона планує знищити виживших власноруч… Гм-м… І все одно, в неї повинен бути хоча б один досвідченіший союзник. Ніхто з новонавернених перволітків не залишив би твого батька живим…
Він довго похмуро дивився вдалечінь, а потім раптом посміхнувся до мене, прокидаючись від своїх думок.
— Цілком можливо. Але, хай там що, доки ми не знаємо напевно, ми повинні бути готові до будь-чого. Ти дуже прониклива сьогодні, — додав він. — Це вражає.
Я зітхнула.
— Може, то просто на мене діє це місце. Воно примушує мене відчувати, наче Вікторія десь поряд… наче вона мене зараз бачить.
М’язи на його обличчі напружились від того, що я сказала.
— Вона ніколи не зашкодить тобі, Белло, — промовив він.
Незважаючи на власні слова, він ретельно оглядав навколишні темні дерева. Доки він вивчав місцевість, дивний вираз промайнув по його обличчю. Губи трохи розтулились, оголюючи зуби, а очі засвітилися дивним світлом — диким, шаленим, повним надії.
— Ох, скільки б я віддав за те, щоб вона була десь поряд, — прошепотів він. — Вікторія, або хто завгодно, хто хоче завдати тобі шкоди. Хотів би я мати шанс припинити це самотужки! Покінчити з цим власноруч!
Я здригнулась від несамовитої люті, що забриніла в його голосі, і стиснула його пальці дужче, — якби ж я була такою сильною, щоб спромогтися поєднати наші руки назавжди! Ми вже майже підійшли до Калленів, і я одразу ж помітила, що Аліса видається не такою піднесеною, як інші. Вона стояла трохи осторонь і дивилась, як Джаспер випростує руки, ніби розминається перед гімнастикою. Її губи були невдоволено надуті.
— З Алісою щось негаразд? — прошепотіла я.
Едвард знов посміхнувся сам до себе.
— Вовкулаки вже в дорозі, тож вона не може передбачити, щó найближчим часом трапиться. Їй некомфортно почуватися сліпою.
І хоч Аліса стояла далі за всіх, вона почула низький голос Едварда. Вона підвела на нього очі й показала язика. Він знову засміявся.
— Привіт, Едварде, — привітався Еммет. — Привіт, Белло. Він збирається дозволити й тобі попрактикуватися?
Едвард пробуркотів до брата:
— Будь ласка, Еммете, не подавай їй такої ідеї.
— Коли прибудуть наші гості? — Карлайл звернувся до Едварда.
Едвард ненадовго сконцентрувався, а потім зітхнув.
— За півтори хвилини. Але я мушу дещо пояснити. Вони не довіряють нам настільки, щоб з’явитися у людських подобах.
Карлайл кивнув.
— Так, для них це важко. Я вдячний, що вони взагалі прийдуть.
Я витріщилась на Едварда розширеними очима.
— Вони ідуть сюди у подобі вовків?
Він кивнув, нашорошений моєю реакцією. Я ковтнула, згадуючи обидва рази, коли бачила Джейкоба вовком: перший раз на галявині з Лораном, а вдруге на лісовій стежці, коли Пол розлютився на мене… Обидва спогади були жахливими.
В очах Едварда з’явилось якесь дивне мерехтіння, ніби йому щось спало на думку, щось не цілком неприємне. Він швидко повернувся до Карлайла та інших, перш ніж я змогла побачити більше.
— Приготуйтесь — вони щось від нас приховали.
— Що ти маєш на увазі? — запитала Аліса.
— Ш-ш-ш, — застеріг він і поза її спиною пильно втупився в темряву.
Імпровізоване коло Калленів раптом розширилось і перетворилось
