Українська література » » Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр - Едуард Фікер

Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр - Едуард Фікер

---
Читаємо онлайн Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр - Едуард Фікер
формально поставитись до справи, як вся операція була б зведена нанівець.

— Дощ лив наче з відра, — почав Карличек, — і я весь час думав про вас. Ви завжди носите сигарети в фабричній упаковці, а при такій погоді все промокає наскрізь. Прошу моїх, — він дістав срібний портсигар і простягнув мені. — Пан професор від цього не збідніє.

Запашна сигарета видалась мені якимось дивом. Після першої ж затяжки голод і холод беззастережно здали свої позиції.

— Спасибі, Карличку. Ви майстер робити послуги. Але як поставиться Коларж до того, що ви зникли разом із його портсигаром?

Карличек байдуже махнув рукою.

— Наші з ним стосунки побудовані так, що все залежить від мене. Я заявив, що не можу сидіти без діла. «Ми з вами різники, які гострять ніж на порося, що блукає десь поблизу і не мине наших рук», — суворо пояснив я професору. «Порося — це Фієдлер. Я мушу дати «гостеві» вичерпну інформацію про нього. Але хто зна, коли прибуде гість. Зрештою, він трохи зачекає мене. А я не можу сидіти без діла й нічого не знати про Фієдлера. Зараз саме гарна для мене ніч. На попутній машині я дістанусь до Праги. А там недалеко його дача. Обернуся швидко, ви за мене не турбуйтесь, я вмію бути обережним. Ось тільки дайте про всякий випадок кілька сигарет — може, доведеться когось пригостити. В дорозі всяке трапляється». Як бачите, йому навіть не сниться, що я сиджу десь у кущах під дощем і палю його сигарети.

Розповідь Карличка заспокоїла мене.

— А коли ви збираєтесь повернутися до нього?

— Зараз, — відповів він. — Там справжній рай. Коларж довіряє мені повністю і на частування щедрий. Хоч взагалі цей дідок дуже обережний. Не впускає нікого до себе в дім. Приходить, скажімо, сусід попросити оприскувач для саду. Він визирає у хвіртку і каже: «Вибачте, щось у ньому зіпсувалося, не можу вам дати». Раз на місяць до них навідується дільничний лікар — цікавиться здоров'ям сторічної тещі професора. Так він і його ніколи не запросить до кімнати.

— Приходьте, коли вам зручніше, — додає він. — Зустрінемо вас як слід. Тільки стережіться пса! Жахлива звірюка!

Карличек махнув мені рукою і зник у кущах.


Десь за півгодини на галявині з'явився наш співробітник у такому чистому цивільному костюмі, що мене аж завидки взяли. Він коротко доповів, що все йде за планом. Деяку тривогу викликає лише стан здоров'я Лоубала.

Я розкрив фальшиві паспорти. На них красувалися мої фотографії.

Не чекаючи розпорядження, співробітник попрощався і пішов.


Дорогою до селища мені, на щастя, ніхто не зустрівся. Між будинками я ще здалеку помітив якусь бабусю і вирішив обминути її. Довелось звернути на стежку, що в'юнилась поміж садами.

Вілла професора Коларжа стояла на околиці селища, ближче до залізниці. Кроків за двадцять від воріт починався пустир. Я натиснув на кнопку дзвінка. В ту ж мить з якоїсь схованки вискочив здоровенний вовкодав. Очі його налилися кров'ю, здоровенна паща з гострими іклами наблизилась до огорожі. Він не гавкав, а лише загрозливо гарчав, спершися лапами на грати.

Двері на веранді відчинились, і на порозі з'явився сухорлявий високий дідок у смугастому халаті. Зовсім біле, але ще густе й хвилясте волосся на гордо піднесеній голові, підстрижена борідка й правильні риси рум'яного обличчя надавали його зовнішності благородного вигляду. Він якусь мить постояв на ґанку, потім почав сходити вниз.

Його рухи були награними, і я чомусь подумав, що він, очевидно, лише вдає з себе спокійного, а насправді страшенно хвилюється. Про це свідчив і незвичайний рум'янець на обличчі. Старий гримнув на собаку. Помилитися я не міг — це був професор Гвідо Коларж.

Він поволі наближався до воріт.

— Що ви хотіли? — звернувся він до мене голосом, яким розмовляють лише з поважними особами.

Я, на мить завагався, котрий із двох паролів правильний?

— Вам привіт від Густава, — похмуро кинув я.

Не висловлюючи емоцій, старий мовчки хитнув головою, витяг з кишені халата ключ і відімкнув хвіртку. Поблизу нікого не було. Коли хвіртка прочинилась, я націлив на нього пістолет.

— Сподіваюсь, ви не забули про свого пса, — вдаючи зляканого, зауважив я.

— Вам його нічого боятися, — заспокоїв мене поважний професор.

Але я не випускав з рук пістолета.

— Прошу!

Гвідо Коларж замкнув хвіртку й привітно глянув на мене.

— Ідіть уперед! — наказав я.

Він ще раз гримнув на собаку. Вовкодав прищулив вуха, якусь мить постояв і швидко побіг за ріг будинку.

Ми піднялися на простору веранду. В кутку стояв стіл, біля нього лава. Зразу ж ліворуч був вхід до передпокою.

Я переступив поріг слідом за професором, тримаючи в одній руці пістолет, а в другій — портфель, і потрапив до темної кімнати. В ній було одне велике вікно, яке знадвору затіняла крислата крона дерева. Кімната умебльована старомодно. Посередині круглий обідній стіл. За ним безтурботно сидів Карличек у коротенькій домашній піжамі. Вона, хоч і з чужого плеча, дуже пасувала йому. Карличек саме снідав. У лівій руці він тримав чималий шмат пирога, у правій — чашку чаю.

Карличкова безтурботність відразу ж заспокоїла мене: значить, усе йде як слід. Я заховав зброю.

— Вам привіт від Густава, — сказав професор.

— Mein Gott![10] — голосно вигукнув Карличек. — А ви казали, що це пошта…

Він підвівся і простягнув мені руку. Я зверхньо глянув на нього. У цій професорській піжамі він був схожий на персонаж з лялькового театру.

— Ми вже сьогодні вас не чекали, — заговорив він знову. — Як ви дісталися? Мерзенна погода, правда? Чорт забирай! У вас на обличчі якийсь висип. Це не зовсім добре — вас можна впізнати у будь-якому натовпі.

Лайка надавала Карличкові ще

Відгуки про книгу Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр - Едуард Фікер (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: