Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр - Едуард Фікер

Вона відразу ж прийняла їх і запросила до свого кабінету. Кабінет містився у причілковому крилі палацу. Біля вікна, на підвищенні, стояв письмовий стіл з червоного дерева. До нього вели дві високі сходинки. Привітно посміхаючись, пані Госсарт спустилася назустріч гостям і посадила їх у м'які шкіряні крісла.

Запитання про Віру Клімову її здивувало. Вона відповіла, що дівчина була в неї не більше двох годин. Потім Клімову супроводили аж до виходу служник і швейцар. Пані Госсарт схопилась за телефонну трубку, щоб покликати їх сюди, але Скала ввічливо зауважив, що свідків кликати не треба: це означало б недовір'я до пані Госсарт, а він не хоче ображати її.

— Вона вийшла через парадний хід?

— Звичайно, — відповіла чарівна пані Госсарт. — Ми ніколи не випускаємо відвідувачів іншим ходом, навіть коли це особисті гості когось із працівників посольства.

Скала, не виходячи за межі повноважень офіційної особи, запитав у пані Госсарт, коли і як вона запросила до себе Клімову. Та відповіла, що думка про це виникла в неї ще в машині, коли підвозила дівчину додому, тільки пані Госсарт не знала, коли у неї буде для цього вільний час. Виявилося, що гостю можна прийняти того ж вечора, і вона попросила подзвонити Клімовій. Це зробив швейцар — у неділю він завжди заступає телефоністку.

— Пробачте, а як у вас опинилася пані Мілнерова? — знову запитала Скала.

— Вона вас також цікавить? — здивувалася пані Госсарт. — Мілнерова прийшла до мене сама. Це особа не дуже симпатична.

— І все ж таки вона затрималась у вас значно довше, аніж Віра Клімова, — дивувався тепер уже Скала.

Пані Госсарт чарівно посміхнулася.

— Склалася дуже кумедна ситуація, — з захопленням почала розповідати вона. — Приходить Мілнерова, а в мене сидить Клімова. Звести їх докупи я не наважилась — виник би страшенний скандал.

Скала добре знав, що Мілнерова ніяк не могла прийти пізніше од Клімової. Швидше все було навпаки. Але він нічим не висловив свого недовір'я.

— Тоді я попросила Мілнерову трохи зачекати в літньому павільйоні і подбала про те, щоб її там почастували, а сама повернулася до Віри Клімової, — продовжувала красномовно брехати пані Госсарт. — Потім провела Клімову і прийшла до неї. Мілнерова вже була напідпитку. Вона багато говорила, їла хліб з паштетом, цукерки, але найбільше пила. Мабуть, з горя. Жінка не схотіла нікуди йти, і я вимушена була залишити її переночувати в себе.

Скала і його колега слухали пані Госсарт, вдаючи з себе простачків, які вірять кожному її слову. Отже, розмова була взаємно нещирою. Скала вже хотів розкланятись, коли до кімнати зайшов бездоганно зодягнений чоловік років тридцяти п'яти. У нього в руці була тека з якимись папірцями. Побачивши відвідувачів, він зупинився і сказав по-англійськи:

— I am sorry. I did not notice.

Пані Госсарт швидко переклала зміст його слів: «Вибачте, я не помітив».

Довелось відрекомендуватися, і тут Скалі, нарешті, знадобився перекладач. Ім'я джентльмена було Браун, він працював секретарем. Пані Госсарт з усмішкою розповіла йому про мету нашого візиту. Браун уважно вислухав її, його обличчя посерйознішало.

— Своїми жартами ви тільки заважаєте справі, леді.

— Пробачте, — спробувала виправдатися пані Госсарт, — але я ні в чому не винна.

— Мені здається, що ви допустилися помилки. Пан радник посольства також звернув увагу на ваших відвідувачок. Я боюсь, що він напише про це доповідну записку, — сказав Браун.

Він поклав теку на письмовий стіл і, вклонившися, вийшов.

— Ми теж підемо, — підвівся Скала. — Дякуємо за інформацію. До речі, ми шукаємо Арнольда Фієдлера. Він часом не приходив до вас?

— Про нього я тільки чула, — відповіла пані Госсарт. Вона була ніби чимось засмучена.

— Ось так, — підсумував Скала. — Вона злякалась, що посол покарає її за світські розваги. Але пані досить хитра, щоб виявляти свої почуття в присутності небажаних гостей. Виходить, що пан Браун прийшов лише для того, щоб задурити нам голови. Мені здається, що вони обоє глузували з нас.

— Бачите, ваш візит до посольства виявився корисним, — промовив я.

Скала висловив ще одне припущення:

— Пані Госсарт знайшла негідників, яким доручила зробити обшук на дачі, а також у квартирах Клімової та Мілнерової. Хто ці мерзотники? Передусім, лакей і швейцар, бо вони готові підтвердити, що Клімова перебувала в посольстві лише дві години, а потім вийшла на вулицю. Це міг зробити також і Браун.

У мене виникло ще одне запитання: чому ніхто не намагається проникнути до фотоательє і на квартиру Фієдлерів?

Скала зробив з цього висновок, що разом з пані Госсарт і її зграєю проти Арнольда діяв старий Фієдлер. А коли до них додати ще й Юліуса Гадрабу, то виходить чималий загін. Фотоательє і Арнольдову кімнату вони могли обшукати в будь-який час. Так вони, мабуть, і зробили.

— А що з Арнольдовою страховкою? — запитав я.

— Нічого. Поліс досі зберігається. Правда, той, на кого його виписано, поки що не вимагає грошей.

— А як справи з тією машиною, що перевозила шафу?

— На жаль, про неї нічого невідомо.

Скала ще сидів у мене, коли до кабінету зайшов Гонзик Тужима і подав мені лист.

— Це вам, товаришу капітан, — сказав він.

На блакитному конверті було зазначено моє прізвище. Скала нахилився і впевнено заявив:

— Це почерк Карличка! Так надряпати може тільки він!

Я розкрив конверт, витяг з нього папірця і прочитав: «Перед тим, як іти на завдання, я ще раз подумав, яку отруту міг вжити Фієдлер у себе на квартирі… Порадимось трохи пізніше. Повідомте про це шановного старшого лейтенанта Скалу. Ваш Карличек».

16

— Цей Карличек знову щось вигадав, — невдоволено буркнув Скала. — Він так і не вірить висновкам, які зробили судові експерти. Цілий загін лікарів визнав, що Бедржих Фієдлер помер від грудної жаби, а Карличек,