Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр - Едуард Фікер
— З середи на четвер ніч має бути темною, — сказав я полковникові. — Метеорологи передбачають зміну погоди.
— Мабуть, вони мають рацію, — погодився він. — Мені нагадує про себе нога. Але на прогноз особливо не покладайтесь.
— Тоді я віддаватиму перевагу вашій рані.
— Це надійніше, тим більше, що вона особливо дає про себе знати перед дощем.
— Дощ — це непогано. Я б на їхньому місці скористався повітряною кулею.
— Нас уже важко нею здивувати — чорна куля, чорний комбінезон, чорні рукавички… Приземлятися він буде якнайближче до вілли Коларжа. Місцевість там сприятлива. Орієнтиром служитиме освітлене місто. В таких умовах повітряна куля — значно надійніший спосіб, ніж перехід кордону по землі.
— Ми оточимо всю навколишню місцевість, і цей гість не мине наших рук.
— Цілком імовірно, а що далі?
— Далі дуже просто. Довідуюсь про все в гостя і приходжу до Коларжа замість нього. Шпигуни — люди хоробрі, але коли бачать, що гру програно, стають досить відвертими і розповідають про все, що їм відомо.
Полковник помовчав, зважуючи мої слова.
— Все врахувати — справа не легка.
— Впевнений, що з будь-якої ситуації є вихід.
— Гаразд. Роль гостя зіграєте ви. А як бути з Майєром?
— Нам доведеться відмовитись від його послуг. Він своє зробив. Тепер їхній Майєр мусить бути ініціатором багатьох справ, а наш для цього не підходить. Його необхідно замінити кимось іншим.
— Ви знову забуваєте про зовнішню схожість? Адже в резидента, безперечно, є його фото.
— Схожість необов'язкова. Резидент не зустрічатиметься з ним особисто. Йому розповість про нього Гвідо Коларж. А для цього досить якоїсь однієї деталі — щодо Майєра у них немає жодного сумніву.
— Яка ж це деталь?
— Окуляри, товаришу полковник. Август Майєр носить окуляри. Карличек — також.
— Он воно як! — пробасив полковник. — Ви маєте на увазі Карличка? Це третій випадок за останні роки, коли ви вдаєтесь до його послуг. Невже він справді чарівник, без якого не можна обійтися? Адже пані Госсарт його знає!
— Я це врахував. До того ж, вона з ним більше не зустрінеться, її спілкування з Майєром відбуватиметься через професора Коларжа, а той особисто не знайомий ні з Карличком, ні з Августом Майєром. Я хочу примусити Госсарт встановити через Коларжа зв'язок з американським резидентом і, таким чином, розшифрувати його. Він уже про все проінформований центром і, звичайно, підтвердить, що Майєр у небезпеці. Отже, вони візьмуть Майєра під подвійну опіку. Справжньому Майєру довіряти цю роль не можна. Тому треба підшукати надійного дублера.
— Так ви пропонуєте Карличка?
— Так. Тільки його. Він володіє феноменальною здатністю перевтілення.
— А що, коли американський резидент покаже Коларжу фото Майєра?
— Не думаю, — заперечив я. — А коли в них навіть і йтиме мова про особу Майєра, то Коларж зможе зауважити лише те, що Майєр, з яким він зустрівся, худорлявіший, ніж на фото. Зрештою, Карличек може трохи змінити свою зовнішність — збільшити кількість сивини, зробити іншу зачіску. Можна замінити й окуляри. Справжній Август Майєр носить окуляри в товстій роговій оправі… Все це мене зовсім не тривожить. Досить Гвідо Коларжу сказати, що до нього прийшов чоловік в окулярах, з двома посвідченнями, і це вгамує будь-які підозри. Тим більше, що на нього вже чекають.
Полковник нічого не відповів. Він вибив люльку над попільничкою, підвівся, потиснув мені руку і відразу ж дістав коробку з тютюном.
— На щастя, гість ще не прибув, і ми маємо час підготуватися до зустрічі з ним, — сказав він. — Я зв'яжуся з прикордонною службою і попрошу їх посилити охорону місць можливих порушень. За годину вони вживуть заходів. Якщо у вас все йтиме добре, не інформуйте мене про дрібниці. А Карличек хай продумає наперед кожен свій крок. У вас до мене все?
— Так.
— Тоді хай вам щастить.
Я кулею вилетів з його кабінету.
— Негайно пришліть до мене Карличка! — наказав я, проходячи повз канцелярію.
— А він уже чекає на вас, товаришу капітан, — відповіли мені.
Я щиро зрадів. Привітавшись, звернувся до нього:
— Карличку, є серйозна справа. Вислухайте мене уважно і все зважте. Завдання дуже відповідальне, і ви, звичайно, можете від нього відмовитись.
Я розкрив йому свій задум. Нашу розмову порушували телефонні дзвінки, раз у раз відчинялися двері, і до мене заходили люди з невідкладними справами.
Карличек довго мовчав, уважно схилившись над картою, що на ній я накреслив зону оточення вілли Гвідо Коларжа. Потім підвівся і сказав, що в нього є для мене важливе повідомлення.
— Про це потім, — зупинив я його. — Спершу послухайте…
— Не можу, — заперечив він. — Віра Клімова з посольства ще не виходила…
— Тим краще, все залишається по-старому, — нетерпляче відповів я. — Це мене зараз не цікавить! Її таємницю ми все одно скоро розкриємо.
— Але є ще одна таємниця, — продовжував Карличек. — Зникла Флора Мілнерова.
— Як «зникла»?
— Ми боялись, щоб вона від нещасного кохання не вчинила так само, як Бедржих Фієдлер. Тому ми без дозволу відвідали її квартиру.
— І Мілнерової, звичайно, там не було?
— Так, не було.
— Кого ж це охопив такий передчасний страх за її життя? Гадрабу?
— Ні, мене, — признався Карличек.
— За неї можна не хвилюватися. Флора Мілнерова не з тих, що кінчають з собою від нещасного кохання.
— Я згоден з вами.
— Тоді що
