Дитина від батька мого чоловіка - Олександра Багірова

Минуло чотири місяці…

Щастя є. Тільки зараз я усвідомила, наскільки повним воно може бути. Адже вже готувалася прожити життя у вічній пітьмі та самоті, а тут доля мені подарувала сім'ю. Тоді коли вже втратила надію. Я знайшла те, про що боялася навіть мріяти. Все ж таки чудеса в житті трапляються.

Я стою на балконі готелю, кручу на пальці обручку. Відтепер я його дружина. Офіційно. Переді мною відкривається захоплюючий вид на Париж. Ми у самому його центрі. Позавчора відбулося наше весілля. Майже без гостей. Тільки Дениска та Сергій Іванович. Він зробив дуже багато, щоб цей день наблизився.

На мені була невагома біла сукня, усипана дрібними мерехтливими блискітками. Начебто просте плаття, але в ньому я відчувала, ніби в мене з'явилися крила, і я літаю оповита його любов'ю, немов ніжною хмарою.

Ми вимовляли обітниці, а Дениска стояв поруч і плескав у долоні.

- Мама та тато разом! Назавжди! - від цих слів моє серце переповнилося щастям до країв.

Він називає мене мамою! Про ту жінку, ім'я якої навіть не хочу в думках вимовляти, він взагалі забув. Наче й не було її у житті нашого малюка.

Так, безсумнівно, я багато пропустила. Але ж попереду у нас ціле життя, щоб усе надолужити. І Дениска називає мене мамою. Він відчув наш зв'язок швидше, з першого погляду. Це я не розуміла, чому мене так тягне до крихітки. Не могла повірити, що синочок мій зовсім поряд живий і здоровий. Але тепер усі ці жахи у минулому.

Владу нелегко довелося, правда виявилася надто болючою. Думаю, рана на серці, від зради сина досі кровоточить. Я роблю все, щоб угамувати його біль, підтримую і віддаю всю себе. Ще за першої зустрічі, побачивши його, підсвідомо зрозуміла - він єдиний і на все життя. І нехай за наше щастя ми заплатили величезну ціну, але я зроблю все, щоб ми не втратили жодної миті.

Влад відповідає взаємністю, оточив мене такою увагою та ласкою, про яку я не могла й мріяти. Коли між нами немає таємниць, немає недомовок, кохання іскриться новими гранями, розквітає, показуючи, що з часом почуття не згасають, а стають сильнішими.

Коли Марка заарештували, і та жінка про це дізналася, почалися перегони зізнань. Вони так старанно топили одне одного, виторговуючи у слідства послаблення покарання, що випливли й інші злочини. Не лише Гліб та Льоша поплатилися життям.

Як не дивно, я не тримаю на друга образу. Він йшов по велінню серця, неправильною і кривою дорогою. Приніс горе. Але і сам страждав, і в результаті його життя обірвалося. Своє покарання він отримав. Не я йому суддя. А я лише зберігаю у пам'яті моменти, коли ми були як брат та сестра. І завжди згадую його з усмішкою. Мені не потрібні прикрості та образи у новому житті. Тим більше зараз…

Чую, як відчиняються двері номера. Влад та синочок гуляли. А я безсоромно все проспала.

- Наша мама вже прокинулася, - виходжу до них, обіймаю сина та дивлюся на щасливе обличчя чоловіка.

Він помолодшав за ці місяці. Звільнився з роботи. Сказав, що віддав війні достатньо. І тепер настав час пожити для себе. Хоче відкрити бізнес. Без діла не сидітиме. Та й я йому допомагатиму. Домогосподаркою не маю наміру заишатись. Але це пізніше…

- Так. І готова розповісти вам одну фантастичну новину, - лукаво підморгую.

Опускається навколішки, поруч із нами.

- Уважно слухаю, моя королево, - цілує мене в щоку, гладить сина по голові.

- Скажи мамо! Скажи! - Дениска, який він у мене дорослий став. Серце щемить від яскравих почуттів.

- Через місяців вісім у нас очікується поповнення в сім'ї, - випалюю і чомусь червонію.

Я підозрювала ... але не хотіла говорити, поки точно не знатиму. А сьогодні зробила тест і дві смужки… життя заграло ще яскравішими фарбами. Навіть у вухах музика звучить, наче серце співає.

- Чого? – насупив брівки Дениска.

- Сестра чи братик у тебе буде, - кричить Влад, очі виблискують, бере сина на руки та підкидає у повітрі.

– Ура! Я так хотів! – радісно сміється синок.

Влад опускає малюка. Підходить до мене, дивиться, а в його очах стоять сльози.

- Голубонько, дякую, що ви є в моєму житті! - Цілує мене, і я відчуваю на губах смак його сліз, і чомусь вони мені здаються солодші за мед.