Українська література » » Гелтер Скелтер - Олександр Завара

Гелтер Скелтер - Олександр Завара

---
Читаємо онлайн Гелтер Скелтер - Олександр Завара
Ще один коп, вочевидь офіцер, вів слідом її коханого, її оновленого…

…Богдана.

Його одяг був просякнутий червоним, однак, дякувати Богу, він досить упевнено стояв на ногах.

Дара зойкнула й кинулася до нього. Її відразу ж схопили за руки й не дозволили наблизитися до місця злочину. Дівчині точно не слід було дивитися на те, як зараз виглядала кімната чотириста чотирнадцять.

Обох хлопців поставили обличчями до стіни із руками, складеними за спиною, і тієї ж хвилини Дара відчула запаморочення. Вона поточилася, присіла спочатку навпочіпки, а потім опустилася просто на підлогу. Від бетону тягло холодом. Вона так і сиділа, судомно хапаючи повітря, поки до неї не підійшов чоловік в уніформі. Він допоміг їй здійнятися на ноги й поцікавився, хто вона така.

– Співчуваю,– кивнув коп, почувши відповідь.– Але вам не слід тут бути. Зараз я запишу ваші дані, пізніше вам обов’язково зателефонують.

Дара продиктувала номери своєї кімнати й мобільного, однак нікуди не йшла, поки затриманих хлопців не повели до сходів.

Остапа так само підтримували двоє оперативників, однак тепер його руки були в кайданках. Він шкандибав повільно й хитався на кожному кроці.

Її коханого ніхто не вартував, він ішов вільно.

Поруч хтось проказав, що «швидка» вже біля гуртожитку і санітари ось-ось піднімуться з ношами.

Коли…

…Богдан…

…проходив повз неї, його губи повільно ворухнулися.

Це тривало лише мить, а потім хлопець мовчки рушив сходами.

– Я тебе кохаю,– ледве чутно промовив він.

– Я тебе теж! – відповіла Дара.

64

МАКС. EXODUS

«Давайте, і вам буде дано… Якою мірою відміряєте, такою відміряють і вам».

Він не пам’ятав, кому з євангелістів належать ці слова, але вкотре переконався, як глибоко люди недооцінюють виплекані та перевірені тисячоліттями настанови, дійсно здатні відвернути людину від проблем, які вона сама собі створює, і покращити її життя.

Макс сидів у машині «швидкої» разом із двома молодими санітарами. Поміж ними на ношах лежало тіло Сашка Кравича, накрите закривавленим простирадлом. Такий самий молодий поліцейський, який, очевидно, нещодавно розпочав службу, трохи помордував його питаннями в патрульній машині, але хлопець розповідав небагато. Перш за все він повідомив, що Остап Сікорський разом із Сашком Кравичем удвох напали на нього й намагалися вбити. Якщо вірити тому, що він, Макс, встиг від них почути, це було актом заздалегідь спланованої помсти всій їхній компанії. Але Сікорський все розрахував заздалегідь і, щоби не залишати зайвого свідка, вирішив позбавитися напарника, звинувативши в цьому свого сусіда по кімнаті. Це було розігране як по нотах: заради маскування він дозволив Кравичу поранити себе, а потім взявся за ніж – нібито для того, щоби прикінчити Макса, але замість цього несподівано напав на Сашка, вдарив його головою об стіну й встромив у живіт хлопцю лезо. Ще Макс додав, що Сікорський не чекав опору з його боку. І поки той верз якусь нісенітницю про всесвітню змову й злочинне невизнання досягнень альтернативної історії, Макс скористався слушним моментом і напав на вбивцю. Оскільки боєць він недосвідчений, Сікорський все ж таки випередив його, але й Макс примудрився інстинктивно ухилитися – ніж тільки ковзнув по його ребрах. Бійка на цьому не припинилася, і кінець кінцем йому вдалося знешкодити Сікорського, вдаривши по пораненій нозі. Після чого довелося хвицнути його по голові, бо Макс боявся, що той ще раз спробує напасти на нього…

Поліцейський на нього не дуже тиснув, оскільки розумів, що цей хлопець надто шокований усім, що сталося, й болем від поранення. Ось чому наостанок Максові звеліли продиктувати домашню адресу й номер телефону, а ще взяли підпис про обов’язкову явку до слідчого наступного дня.

Їх із Остапом везли різними, хоч однаково темними вулицями Чернівців: одного до райвідділу, де зранку мали з’ясуватися всі обставини подій у чотириста чотирнадцятій кімнаті університетського гуртожитку номер шість; іншого – до лікарні, де черговий хірург мав накласти шви на довгий поріз на Максових ребрах. Кровотеча нібито зупинилася, однак поранення слід було показати професіоналові та перев’язати.

Макс розумів: якщо наступного дня він не прийде до слідчого сам, його привезуть силоміць. Та це його не бентежило, адже версія про Остапове божевілля була в нього давно заготовлена. І хоча в певні моменти здавалося, що події ось-ось вийдуть з-під контролю, загалом його задум вдався майже на всі сто. Кінець кінцем усе склалося саме так, як він планував. Тож залишалося перечекати якийсь час, поки триватимуть допити, а потім він знову буде вільний. В усіх сенсах. Головне – стояти на своєму й відразу ж ґрунтовно спростовувати те, що скаже Мафін.

Макс сподівався, що їх усе ж таки не зведуть разом для спільного допиту. Але навіть якщо таке станеться, він просто закидає опонента, як камінням, аргументами, що їх має більше ніж достатньо. А також свідків, які через надмірну пристрасть Сікорського до марихуани й всілякої альтернативної маячні, щиро вважають його сусіда по кімнаті несповна розуму. У резерві була й та сама Карина Крамар, яка могла підтвердити, що Мафін – далеко не святий. Тож слід висловити припущення, що, швидше за все, Остапів мозок остаточно затьмарився після самогубства Сергія Знайди – його найкращого друга. І не дивно, що в нього визрів цей божевільний задум. Мафін завжди недолюблював своє оточення, бо жоден із них не поділяв його впевненості в хибності офіційної історії. Одне додалося до іншого, примножилося в хворобливій уяві, набуло пекельних рис,– ось вам і мотив, пане слідчий. А ще таке: Савицький завжди вважав Сашка Кравича ницим, безхребетним створінням, що відверто плазує перед Алексом Савицьким. І все ж таки знайшов спосіб боляче вразити його гордість і зробити своїм поплічником, визначивши таким чином його долю.

«Швидка» нарешті дісталася лікарні.

Вибравшись із машини, Макс деякий час спостерігав, як черговий фельдшер допомагає санітарам витягти ноші з тілом Кравича. Він не роздивлявся довкілля, бо й так його знав. Це була лікарня швидкої медичної допомоги на Фастівській. Звідси до університету не більше чотирьох кілометрів. Дивлячись на вкрите бурими плямами простирадло, Макс думав про колишнього сусіда: як той зараз їде в поліцейській машині, як його заводять до «мавпятника» в райвідділі. Там він сидітиме до приходу слідчого, проклинаючи все на світі, а передусім – власну тупу необачність.

Кабінет хірурга Євгена Бартенка (це ім’я значилося на дверях) виявився доволі просторим. Кімната нічим не відрізнялася від аналогічних кабінетів: світла, мінімально мебльована, чотири дошки з медичною інформацією та дві таблиці з кістяками,

Відгуки про книгу Гелтер Скелтер - Олександр Завара (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: