Дівчина, що гралася з вогнем - Стіг Ларсон

— Все гаразд? — спитала Елла.

Лісбет Саландер кивнула і взяла келишок.

— Як «Матильда»? Є новини?

— Рухається й далі в нашому напряму. У вихідні, можливо, дасть нам перцю з маком.

— Коли ми точно дізнаємося?

— Взагалі-то тільки тоді, коли вона залишить нас позаду. Вона може рухатися прямо на Ґренаду, а потім передумати і звернути в найостанніший момент.

— І часто у вас бувають урагани?

— Час від часу. Найчастіше проходять повз, інакше від острова давно б уже нічого не лишилося. Але тобі нема про що турбуватися.

— Я й не турбуюся.

Несподівано поблизу пролунав дуже гучний вибух сміху. Обернувшись, вони побачили, що це регоче жінка з тридцять другого номера. Напевне, чоловік розповів їй щось забавне.

— Хто вони такі?

— Доктор Форбс із дружиною? Вони американці, з Остіна, що в штаті Техас.

Слово «американці» Елла вимовила з деяким несхваленням.

— Я знаю, що американці. Що вони тут роблять? Він хто — лікар?

— Ні, не лікар. Він приїхав сюди у справах фонду Діви Марії.

— Що це за фонд?

— Вони оплачують навчання здібних дітей. Він порядна людина. Веде перемови з департаментом народної освіти про спорудження нового навчального закладу в Сент-Джорджесі.

— Порядна людина, яка лупцює свою дружину, — пробурмотіла Лісбет Саландер.

Елла Кармайкл нічого не відповіла, а лише кинула на Лісбет виразний погляд і пішла до іншого кінця стійки — подавати «Кариб» клієнтам з місцевих жителів, які щойно підійшли.

Після того Лісбет посиділа в барі хвилин десять, уткнувши ніс у «Виміри». Ще в дитинстві вона зрозуміла, що має фотографічну пам’ять і тим самим дуже відрізняється від однокласників, але ніколи нікому не розповідала про цю свою особливість, за винятком Мікаеля Блумквіста, якому у хвилину слабкості дозволила проникнути в її таємницю. «Виміри» вона знала вже напам’ять і тягала з собою книжку як нагадування про загадку, що мучила її, мовби це було чимось на кшталт талісмана.

Але цього вечора вона ніяк не могла зосередитися на Ферма та його теоремі. Їй заважав бовваніючий перед очима образ доктора Форбса, який сидів нерухомо, втупивши невидющий погляд кудись у бік затоки.

Вона сама не могла пояснити, звідки в неї виникло це відчуття, але тут було щось не так.

Урешті-решт вона згорнула книжку, повернулася до себе в номер і увімкнула свій ноутбук. Про те, щоб зайнятися пошуками в Інтернеті, не могло бути й мови — в готелі не було широкосмугового Інтернету, але у Лісбет був вбудований модем, який підключався до мобільного телефону, і таким чином вона могла відправляти і приймати кореспонденцію по електронній пошті. Вона швидко набрала повідомлення на адресу <[email protected]>:[14]

Сиджу без широкосмугового Інтернету. Потрібна інформація про такого собі доктора Форбса з фонду Діви Марії та його дружину, що проживають в Остіні, штат Техас. Заплачу 500 доларів тому, хто виконає розслідування. Wasp.

Лісбет додала свій PGP-ключ,[15] зашифрувала послання PGP-ключем Чуми і натиснула на кнопку «відправити». Потім поглянула на годинник — виявилося, що вже майже пів на восьму вечора.

Вимкнувши комп’ютер, Лісбет замкнула за собою двері, вийшла на берег і, пройшовши чотириста метрів, перетнула дорогу на Сент-Джорджес і постукала в двері сарайчика на задвірках «Кокосового горіха». Там мешкав шістнадцятилітній Джордж Бленд, студент. Він збирався стати лікарем, або адвокатом, або, можливо, астронавтом, а поки вирізнявся такою ж, як сама Лісбет Саландер, щуплою статурою і невисоким зростом.

Лісбет зустріла Джорджа Бленда на пляжі в перший тиждень перебування на Ґренаді, наступного дня після свого переїзду в район Ґранд Анс. Прогулявшись берегом, вона сіла під пальмами. Перед нею біля моря група дітлахів грала у футбол. Вона розгорнула «Виміри» і поринула в читання. У цей час він прийшов і розташувався за кілька метрів попереду — худенький чорношкірий хлопчина в сандалях, чорних штанях і білій майці. Здавалося, він не звертав на неї уваги, а вона мовчки спостерігала за ним.

Як і Лісбет, він розгорнув книжку і став читати, і це теж був посібник з математики — «Основний курс». Він читав дуже зосереджено, потім почав щось писати в задачнику. Постеживши за ним хвилин п’ять, Лісбет кашлянула. Тут хлопчик її помітив і, в паніці схопившись, почав вибачатися, що завадив, і зібрався вже йти, але вона встигла запитати його, чи дуже важкі у нього приклади.

Це виявилась алгебра, і за дві хвилини Лісбет знайшла головну помилку в його обчисленнях. Через тридцять хвилин спільними зусиллями домашнє завдання було виконане. А ще через годину вони вже розібрали весь наступний розділ задачника, і Лісбет, як справжній педагог, пояснила Джорджу, як потрібно підходити до розв’язання таких прикладів. Він подивився на неї з повагою, і через дві години вона вже знала, що його мама живе в Канаді в Торонто, тато на іншому кінці острова в Ґренвіллі, а сам він мешкає неподалік звідси в сараї. У сім’ї він наймолодший, і в нього є три сестри.

На своє здивування, Лісбет Саландер відчула, що товариство цього хлопчика діє на неї заспокійливо. Вона майже ніколи не встрявала в розмови з іншими людьми просто для того, щоб поговорити, але не тому, що була сором’язливою. У розумінні Лісбет, розмова завжди мала конкретну мету: з’ясувати, наприклад, як пройти до аптеки або скільки коштує зняти номер у готелі. Розмови також допомагали вирішувати службові завдання: коли вона проводила розслідування для Драґана Арманського в «Мілтон сек’юриті», то їй не важко було вести довгі розмови задля отримання інформації.

Зате вона терпіти не могла приватних розмов, які завжди зводилися до питань про те, що вона вважала особистою справою кожної людини. Зате відповіді вона примудрялася давати найнепевніші, і спроби залучити Лісбет Саландер до подібних розмов зводилися приблизно до такого:

— Скільки тобі років?

— А як тобі здається?

— Як тобі подобається Брітні Спірс?

— А хто це?

— Як ти ставишся до картин Карла Ларссона?

— Ніколи над цим не замислювалася.

— Ти лесбіянка?

— Не твоє діло.

Джордж Бленд був незграбний і сором’язливий, але він тримався ввічливо і намагався підтримувати розмову про серйозні речі, не пробуючи змагатися з Лісбет і не вторгаючись у її приватне життя. Подібно до неї самої, він справляв враження самотньої людини, і вона з подивом зрозуміла, що її, Лісбет, хлопець сприймає як якусь богиню математики, що спустилася з небес на Ґранд Анс Біч, щоб