Дівчина, що гралася з вогнем - Стіг Ларсон

Лісбет зупинилася край дороги, що вела до центру Сент-Джорджеса, і вже за кілька хвилин перед нею загальмував один з автобусів. Шофер належав до растаманів, і з кабіни гриміли звуки включеного на всю потужність магнітофона, що виконував «No Woman No Cry». Постаравшись відключитися й цього не чути, Лісбет заплатила належний долар і втиснулася між могутньою жінкою із сивим волоссям і двома хлопчаками в шкільній формі.

Сент-Джорджес розташовувався по берегах підковоподібної бухти, де була внутрішня гавань під назвою Каренаж. Навколо гавані по уступах крутогорих схилів були розкидані житлові будинки, старовинні колоніальні споруди, і на самому краю обривистої кручі височіла фортеця.

Містечко було дуже щільно забудоване, будинки тулилися один до одного, між ними простяглися вузькі вулички з безліччю тісних провулків. Будинки немов дерлися під гору, і в усьому місті, мабуть, ніде не можна було знайти ділянки з горизонтальною поверхнею. Єдиний виняток становив розміщений на північній околиці майданчик для крикету, сполучений з біговими доріжками.

Лісбет проминула гавань і пішки попрямувала до магазину «Мак-Інтайрс електронікс», що стояв поблизу на вершечку невеликого крутого пагорба. Майже всі товари, які продавалися в Ґренаді, були імпортними, привезеними із США або з Англії, і відповідно коштували удвічі дорожче, ніж будь-де іще. Зате, на радість відвідувачам, у магазині були встановлені кондиціонери.

У Маямі вона купила собі портативний палмтоп зі складеною клавіатурою, щоб возити його з собою в нейлоновій сумці і читати електронну пошту, але це була вбога заміна її комп’ютеру Apple PowerBook G-4 titanium із сімнадцятидюймовим монітором. Проте старі батарейки вже дихали на ладан, і після півгодини роботи їх доводилося перезаряджати, а це дуже заважало, коли їй хотілося посидіти на терасі біля басейну. Крім того, електропостачання на Ґренаді залишало бажати кращого, і за той час, що Лісбет тут прожила, електрику відключали вже двічі, і на досить тривалий час. І ось замовлені Лісбет запасні батарейки нарешті прибули. Вона розплатилася кредиткою, виписаною на фірму «Уосп ентерпрайзис»,[11] склала батарейки в нейлонову сумку і знову вийшла на розпечену полуденною спекою вулицю. Заглянувши по дорозі до банку «Барклайз», вона зняла триста доларів і пішла на ринок, де купила пучечок моркви, півдюжини плодів манго і півторалітрову пляшку мінеральної води. Нейлонова сумка помітно поважчала, і, спустившись у гавань, Лісбет відчула, що дуже зголодніла і хоче пити. Спершу вона мала намір піти у «Натмег», але там ніде було і яблуку впасти. Тоді вона подалася далі в гавань до тихого «Черепашачого панцира», влаштувалася там на веранді і замовила порцію кальмарів із смаженою картоплею та пляшку місцевого пива «Кариб». Підібравши залишене кимось число місцевої газети «Ґренадіян войс», вона переглянула його за дві хвилини. Нічого цікавого там не знайшлося, окрім застереження про загрозливе наближення «Матильди». Ілюструвалося воно фотографією зруйнованого будинку і супроводжувалося спогадами про значні урагани минулого.

Лісбет згорнула газету, ковтнула пива прямо з горлечка, відкинулася на спинку стільця і тут раптом побачила знайомого їй пожильця з тридцять другого номера, що виходив на веранду з бару. В одній руці він тримав незмінний брунатний портфель, у другій — великий келих з кока-колою. Ковзнувши по дівчині байдужим поглядом і не впізнавши, він сів в іншому кінці веранди обличчям до моря і хвилин сім просидів нерухомо з відсутнім виглядом. Потім він раптом узяв келих, зробив три великі ковтки, поставив його знову на стіл і знову поринув поглядом у простір. Через деякий час Лісбет відкрила сумку і дістала з неї «Виміри в математиці».

Скільки Лісбет себе пам’ятала, вона завжди любила ребуси і загадки. Коли їй було дев’ять років, мама подарувала їй кубик Рубіка. Це було випробуванням для її логічних здібностей, і їй знадобилося майже сорок хвилин, щоб зрозуміти, як він влаштований. Зате надалі їй уже не важко було зібрати його. Газетні тести на рівень інтелекту не становили для неї труднощів; побачивши п’ять химерних фігур, вона завжди легко здогадувалася, яка має бути шоста.

Ще в дошкільному віці вона сама збагнула, що таке плюс і мінус, а поняття про множення, ділення і геометрію прийшли як природне продовження цього. Вона могла перевірити суму рахунку в ресторані, скласти накладну і розрахувати траєкторію артилерійського снаряда, випущеного із заданою швидкістю під тим або іншим кутом. Усе це було для неї чимось самоочевидним. До того як їй потрапила на очі стаття в «Поп’юлар сайєнс», вона не тільки ніколи не захоплювалася математикою, але навіть не замислювалася над тим, що таблиця множення — це частина математики. Таблицю множення вона колись запам’ятала на уроці з одного разу і не розуміла, чому вчитель возиться з нею цілий рік.

І ось одного разу її осяяла здогадка, що за доказами і формулами, що їх навчають у школі, стоїть якась непохитна логіка. Ця здогадка привела її до стелажу з посібниками з математики в університетській книжковій крамниці. Але лише коли вона дісталася до «Вимірів у математиці», перед нею відкрився новий світ. Виявилося, що математика — це логічна головоломка з незліченними варіантами рішень, безліч загадок, які можна розгадати. Арифметичні приклади тут далеко не головне. П’ять разів по п’ять завжди буде двадцять п’ять. Уся сіль у тім, щоб зрозуміти, як побудовані різні правила, що дозволяють розв’язати будь-яку математичну задачу.

Книга «Виміри в математиці» не була власне підручником математики. Ця груба, на тисячу двісті сторінок завтовшки, цеглина оповідала про історію даної галузі знання, починаючи від стародавніх греків і кінчаючи сучасними спробами освоїти сферичну астрономію. Ця праця була свого роду математичною біблією, що за значенням для серйозних математиків дорівнювала «Арифметиці» Діофанта.[12] Вперше розгорнувши на терасі готелю з видом на Ґранд Анс Біч «Виміри в математиці», Лісбет поринула в чарівний світ чисел, описаний чудовим педагогом, який умів зацікавити читача то смішним анекдотом, то несподіваною проблемою. За цією книгою Лісбет могла простежити розвиток математики від праць Архімеда до досягнень сучасної каліфорнійської лабораторії ракетних двигунів «Джет пропалшн». Вона зрозуміла методи, якими вони вирішували свої проблеми.

Теорема Піфагора (х2 + у2 = z2), сформульована приблизно за п’ятсот років до початку нашої ери, стала для неї цілим відкриттям. Лісбет раптом зрозуміла суть того, що колись просто запам’ятала в старших класах на одному з небагатьох занять, на яких була присутня. У прямокутному трикутнику квадрат гіпотенузи дорівнює сумі квадратів катетів. Її