Дівчина, що гралася з вогнем - Стіг Ларсон
Її номер був на другому поверсі двоповерхового готелю. Повернувшись туди, вона роздяглася і пішла під душ.
Із стіни під самою стелею на неї витріщилася двадцятисантиметрова зелена ящірка. Лісбет Саландер теж подивилась на неї, але не прогнала. Ящірки водилися по всьому острову і проникали до приміщення через розчинені вікна, крізь щілини в жалюзі, під дверима або через вентиляцію у ванній. Лісбет добре вживалася з цією компанією, яка звичайно нічим їй не заважала. Вода була прохолодною, але не крижаною, так що вона простояла під душем п’ять хвилин, відпочиваючи від жари.
Повернувшись у кімнату, вона роздягнена постояла перед дзеркалом, з подивом роздивляючись своє тіло. Маючи зріст сто п’ятдесят сантиметрів, вона, як і раніше, важила близько сорока кілограмів, і з цим, на жаль, нічого не можна було подіяти. Так само як з тонкими ляльковими кінцівками і вузькими стегнами, які не заслуговували на особливу увагу.
Зате тепер у неї з’явилися груди!
Все життя вона буда плоскогрудою, як дівчинка, що не досягла перехідного віку. Фігура була просто курям на сміх, тому вона завжди соромилася показуватися комусь неодягненою.
А тут раптом, не знати звідки взялися, з’явилися груди! Не такі, як у секс-бомби, — таких вона б і не хотіла мати, бо з її щупленьким тільцем це було б просто смішно, — але все-таки це були міцні округлі груди середнього розміру. Ретельно продумана операція не порушила пропорцій фігури, проте викликала разючі зміни як у зовнішності Лісбет, так і в її внутрішньому самовідчутті.
Для того щоб мати нові груди, вона вибрала клініку в околицях Генуї, де працювали кращі фахівці Європи, і провела там п'ять тижнів. Її лікар, приваблива і тверда як сталь жінка на ім’я Алессандра Перріні, погодилася з тим, що груди у пацієнтки недорозвинені, тож медичні показання не перешкоджали операції для їх збільшення.
Хірургічне втручання виявилося небезболісним, але новий бюст і виглядом, і за відчуттями був як справжній, а шрам тепер уже майже непомітний. Лісбет залишилася дуже задоволена і ні на мить не пошкодувала про своє рішення. Перші півроку після операції вона не могла з оголеними грудьми спокійно пройти повз дзеркало, щоб не подивитися на себе і не порадіти тому, наскільки кращим стало життя.
Перебуваючи в генуезькій клініці, вона видалила одне із своїх дев’яти татуювань — двосантиметрову осу, що прикрашала її шию з правого боку. Лісбет любила всі свої татуювання, особливо великого дракона, який займав простір від плеча до сідниці, але оси вирішила все-таки позбутися: та була на видному місці і могла стати чудовою особливою прикметою. Татуювання було видалене за допомогою лазера, і, проводячи пальцем по шиї, Лісбет відчувала маленький шрам. Засмага на цьому місці була трохи світліша, проте якщо не придивлятися, то й не помітиш. Загалом перебування в генуезькій клініці обійшлося їй у сто дев’яносто тисяч крон.
І вона могла дозволити собі таку витрату.
Помріявши, вона відірвалася від дзеркала і наділа трусики та бюстгальтер. Через три дні після того, як виписалася з генуезької клініки, вона вперше за своє двадцятип’ятилітнє життя пішла до магазину дамської білизни і накупила собі тих речей, якими раніше їй ніколи не доводилося користуватися. Тепер вона носила бюстгальтер і дуже тим тішилася.
Вона наділа джинси і чорну майку з написом «Consider this as a fair warnings»,[9] потім взулася в сандалі, прихопила солом’яний капелюшок і повісила через плече чорну нейлонову сумку.
Біля стійки адміністратора зібралася купка пожильців, які про щось жваво розмовляли. Наближаючись до виходу з готелю, Лісбет прислухалася, потім уповільнила крок і нашорошила вуха.
— Just how dangerous is she?[10] — питала чорношкіра жінка з гучним голосом і європейським акцентом.
Лісбет упізнала в ній пасажирку з групи, що прилетіла чартерним рейсом з Лондона десять днів тому.
Адміністратор із сивими скронями на ім’я Фреді Мак-Бейн, що завжди зустрічав Лісбет привітною усмішкою, зараз мав стурбований вигляд. Він пояснив, що всіх пожильців проінструктують і їм нема про що хвилюватися, головне — точно додержувати інструкцій, які вони отримають. У відповідь він почув зливу вигуків.
Лісбет Саландер спохмурніла і попрямувала до стійки бару, за якою була Елла Кармайкл.
— Про що це вони? — спитала Лісбет, показуючи великим пальцем через плече на пожильців, що стовпилися перед адміністратором.
— Є загроза, що нас навідає «Матильда».
— Хто така Матильда?
— Це ураган, що утворився тижнів два тому біля берегів Бразилії. Вчора вранці він налетів на Парамарібо — столицю Сурінаму. Поки що не ясно, в якому напрямі він рушить далі. Ймовірно, він піде на північ у бік США, але якщо він не змінить напряму і продовжить свій шлях на захід, то Тринідад і Ґренада опиняться якраз на його шляху. Отже, буде, мабуть, вітряно.
— Я думала, що сезон ураганів уже минув.
— Сезон-то минув. Зазвичай штормові попередження у нас бувають у вересні та жовтні. Але тепер пішла така плутанина через зміну клімату і парниковий ефект, що ніколи не знаєш, що може трапитися.
— Ясно. І коли ж очікується прибуття «Матильди»?
— Скоро.
— Я повинна щось зробити?
— З ураганом жарти кепські, Лісбет. У сімдесяті роки у нас тут пройшов ураган, який спричинив у Ґренаді великі руйнування. Мені було тоді одинадцять років, і я жила в селі в горах Ґранд-Етану неподалік від Ґренвілла. Я ніколи не забуду цієї ночі.
— Он як.
— Але ти можеш не хвилюватися. Просто в суботу не відходь далеко від готелю. Склади в сумку цінні речі, наприклад цей комп’ютер, з яким ти весь час возишся, і будь готова сховатися в підвалі, коли надійде розпорядження. Ото й усе.
— Добре.
— Налити тобі чого-небудь?
— Ні, не треба.
Лісбет Саландер обернулася й пішла не прощаючись. Елла Кармайкл провела її втомленою посмішкою. Їй знадобилося кілька тижнів, щоб звикнути до дивної поведінки приїжджої дивачки і зрозуміти, що Лісбет Саландер поводиться так не від зарозумілості, а просто тому, що вона не така, як усі. Втім, вона без сперечань платила за випивку, дуже не напивалася, ніколи не влаштовувала скандалів і лише трималася осібно.
Транспортні засоби на дорогах Ґренади були в основному представлені винахідливо прикрашеними міні-автобусами, які курсували своїми маршрутами, не надто дотримуючись таких формальностей, як, наприклад, зазначений на табличці розклад. Вони
