Під льодом - Olha Alder

Щелепи Ларса також були міцно стиснуті. Жовна ходили з боку в бік. Скрегіт зубів був чутний на відстані в тиху ніч.

Його ніздрі роздувалися, як у Йормунганда, що полює на Тора, який ось-ось спалахне вогнем. А грудна клітка важко здіймалася, змушуючи ґудзики небезпечно тремтіти.

— Стояти, — тихо повторив він, вкладаючи в голос увесь вбивчий намір, на яке тільки міг бути здатний.

Магнус похитнувся. Його корпус небезпечно нахилився в бік землі. Він розтиснув руки, дозволяючи тілу вільно падати каменем униз.

Ліва нога відірвалася від підлоги. Магнус відчув, як летить у прірву — обледенілі кущі жимолості. Він уже прийняв те, що буде далі, але цьому не судилося статися.

Відчувши біль у плечовому суглобі, він закричав. Його, не встиглого скотитися вниз, схопили за руку й сильно потягли нагору. Ослаблені від тривалого лежання кістки стали слабкими. Йому легко вивернули руку. Це було боляче. Але сльози, що бризнули з очей, тут же застигли на морозному повітрі. Ймовірно, настав грудень.

Як жалюгідного кошеняти, професор схопив його за загривок і затягнув у кімнату, жбурляючи на ліжко.

Магнус підтягнув коліна до грудей і, намагаючись не спиратися на вивихнуте плече, поповз вище до узголів’я, скиглячи від болю.

— Дай своє плече, — Ларс підійшов до ліжка широкими кроками.

— Н-ні... — затряс світлим волоссям Магнус. І хоч його тіло було слабким, його дух був сильний як ніколи. Він твердо вирішив покінчити з собою.

І тоді... Тоді він отримав удар під дих. Сильний удар кулака припав йому прямо в зону сонячного сплетення і був таким жорстоким, що перед очима Магнуса заіскрилися зірки. Він роззявив рот і намагався хапати повітря, яке не надходило в легені. Його діафрагма не працювала. І ніс заклало від різкого болю.

Як риба, викинута з води, він упав на простирадла, стукнувшись головою об стінку.

Невже пекло не закінчиться, і Магнусу доведеться просити, ні, благати, Одіна про легку смерть? Коли він зможе вибратися з задушливих обіймів?

— Ти мені набрид.

У руці Магнуса щось хруснуло. Він болісно вдихнув, нарешті, відновивши поверхневе нерівне дихання. Йому було боляче всюди. Але в плечі стало легше.

Магнус навіть слабо усміхнувся. Він йому набрид. Нарешті іграшка достатньо зламана, щоб її викинути.

— Ще кілька фокусів, і я вб’ю тебе, — холодно сказав Ларс. І це не було загрозою. Це було сказано буденно.

І Магнусові не залишалося жодного іншого виходу, крім як повірити. Він не жадав насильницької смерті.

Професор натиснув на його відновлене плече, змушуючи все його тіло втиснутися в ліжко. Магнус несвідомо заплющив очі. Гаряче дихання обпекло його шию, запечатуючи на ній сухий, як пустельний вітер, поцілунок.

Професор Нордхейм провів своїм носом від шиї до кута щелепи, зупинився за вухом, лизнувши впадинку, й укусив мочку вуха.

Магнус відвернувся, важко дихаючи й боячись поворухнутися, щоб Ларс не подумав про те, що під ним хтось живий.

Тяжке тіло, що сиділо на його стегнах, нарешті, злізло. Матрац перестав так сильно прогинатися. І тоді Магнус обережно відкрив одне око. Професор схрестив руки на грудях:

— Ти звикнеш.

— ...

— У будь-якому разі, вранці мені доведеться поїхати у коротке відрядження. Тож дім залишається у твоєму розпорядженні. Відпочивай, облаштовуйся й починай їсти. — Закінчивши повчання, він вийшов, прикривши за собою двері. І звідки в нього така впевненість, що Магнус доживе до ранку, все ще залишалося загадкою.

Але він дійсно згорнувся калачиком і, натягнувши на себе теплу ковдру, засопів. Він втомився. І він передумав. Дістатися до Вальгалли через просту смерть не вийде. Чи варто стати героєм і поховати демона?

Вранці дім здався Магнусу порожнім.

Він одягнув на себе домашній одяг, який лежав на краю банкетки, оцінивши смак професора як огидний: шовкова сіро-оливкова піжама з пір’ям на рукавах. Магнус навіть подумав, що це ще одна форма знущання, ментального насильства. Хто і коли пофарбував би красиве страусове пір’я в цей… досить нудний… та просто хворобливий колір!

Жодна омега не прийняла б цей подарунок як привабливий. А Магнус ще й омегою не є. Щонайменше, поки що.

Він спустився на перший поверх особняка й виявив на столі в їдальні слабеньку ріденьку кашку, яка навіть особливого смаку не мала. Ледве з’ївши дві ложки, він залишив цю витівку з їжею. Встав і хотів рушити далі, вивчаючи територію свого ув’язнення, але раптом побачив свій телефон, що лежав на серванті, повному дорогого і різноманітного посуду.

Його дихання перехопило, і він кинувся вперед, хапаючи трубку, відчайдушно намагаючись увімкнути її, молячись усім Богам і божествам, щоб він запрацював.

1 грудня.

Блакитний екран показав дату.

Руки Магнуса затремтіли від щастя! Він був так радий. Він притиснув телефон до грудей і закрутився по кімнаті, мало не наспівуючи пісеньку під ніс.

Він подивився на свій телефон і хотів одразу ж набрати Берта, сказати, що живий і все буде гаразд. Але місце для сім-карти було порожнім, а вай-фай не підключений.

Вії Магнуса затремтіли. Він і так впорається. Він упорається.

Магнус схопив тарілку з кашею і став брести, шукаючи туалет.

— Пане, — мила дівчина-бета з’явилася перед ним, як статуя. На ній була непоказна форма служниці. — Вам не потрібно за собою прибирати. Це — моя робота. — Вона простягнула руки, просячи у нього тарілку.

— Я хотів це доїсти, — ковтаючи, повільно промовив Магнус.

Вона примружилася, але ввічливо сказала:

— Тоді дозвольте мені доставити їжу до вашої кімнати, — вона поклала руки на край тарілки.

— Немає потреби, я можу зробити це сам, — він потягнув тарілку до себе.

— І все ж таки, я змушена наполягати, — тепер тарілку потягнула на себе вона.

Магнус, втомившись боротися, здався, різко опускаючи руки. Вся сіра гидота виплеснулася в бік дівчини, розтікаючись брудною масою по її формі.