Під льодом - Olha Alder

Ларс відпустив його волосся, даючи лише короткий перепочинок шиї, але продовжував вбиватися в невинне тіло, розмазуючи його душу по брудній підлозі.

— Відпусти...те... — прошепотів Магнус, молячи про милосердя.

Але професор лише запустив руку в його волосся і знову потягнув голову на себе, змушуючи вигинати шию під не природним кутом.

— А треба було всього лише змити, — злобно прошепотів він, насаджуючи на свої стегна бідне тіло, продовжуючи катувати живу людину як шматок м'яса.

Куточки очей Магнуса сочилися слізьми. Коліна тремтіли від втоми, а живіт від пригнічених схлипів. Він повернув голову направо і вперся лівою скронею в обідок сидіння унітаза. Тепер згортальна кров на лобі більше не текла, а нижня частина його тіла стала німіти від болю. Магнусу стало байдуже, що там робить професор. Йому ніби поставили укол найсильнішої анестезії в хребет, і все що йому залишалося — це трястися від холоду і мовчки плакати. Він перестав помічати, що плаче. І йому перестало бути так дико боляче. Він — крижана пустеля. Охололий труп. Шматок замороженого м'яса. Просто тіло.

Його принизили, розтоптали, розмазали й знищили.

Серце Магнуса билося надто повільно, особливо для тієї швидкості, з якою хтось не дуже важливий вбивався в його тіло своїм товстим членом. Магнус зрідка охав, коли відчував, що з'явилася ще одна кровоточива тріщина, але це швидше тому, що він не хотів помирати ось так.

«Я не помру в туалеті.»

Гаряча сперма вилилася в його тіло.

Це було нове відчуття.

Весь його кишківник спазмувався. І Магнус закричав. Різь, що пронизала його живіт, була подібна ножовому пораненню. Вона була гострою, раптовою і сильною, схопивши його апендикс і граючись з ним, невмілою рукою, як зі здутою повітряною кулькою.

Внутрішньо він благав, у серцях він кричав як поранена тварина, молячи Одіна про втрату свідомості. Але чортова голова не хотіла відключатися! Нова порція сліз хлинула з його очей двома струмками.

На товстому члені утворився вузол. Професор спробував рухатися назад, але не зміг.

— Хм... Здається, у нас проблема. — Його голос був майже рівним, лише злегка збите дихання видавало ту гонитву, що сталася. — У будь-якому випадку, це не займе більше, ніж пару годин.

І тоді Магнус напружив усі м'язи свого тіла. Це було нелюдське зусилля. Долаючи біль, слабкість, сльози, гіркоту і сухість у роті, злі сльози, нудоту і кров, що сочилася з його тіла — він рвонув уперед.

— ААААААААА! — закричав професор.

Магнус боявся дивитися. Він вже не розумів: він вирвався з хватки сам чи прихопивши з собою ерегований член у дупі.

Однак, те, що для альфи таке жорстоке переривання вузла було жахливо болючим, він зрозумів по дикому звірячому крику.

Шкіряна портупея на руках Магнуса ослабла, і він труснув корпусом. Магнуса била дрож, його коліна не розгиналися, голова була постійно повернута направо – м'язи шиї спазмувалися. На його лобі була садна. Штани висіли десь на щиколотках. Пальто було порізане. Він був зґвалтований. Жалюгідний. І боягузливий. Але він хотів жити.

Колючка.

У його ногу, трохи вище місця, де висіли штани, щось встромилося. Магнус опустив погляд. Сріблястий шприц, вміст якого наполовину вприснули в його тіло.

Навряд чи це було щось хороше.

Очі Ларса закотилися, він важко дихав, наче був у комі. Його член виглядав потворно. Синьо-пурпуровий, зморщений, але... здається, цілий.

Магнус нахилився, вирвав шприц із ноги й з усієї сили вдарив ним у плече професора. Шкіра під сорочкою забарвилася в червоний. І тоді Магнус натиснув на поршень, спускаючи залишок ліків прямо в токсичну тварину.

На слабких ногах, він підійшов до високого вікна туалету.

Він не пам'ятав, як забрався на сусідній унітаз, розбив вікно, прослизнув через вікно, дряпаючи свої боки, і випав вниз, на підмерзлу землю.

Магнус натягнув штани та тремтячою рукою виявив у кишені телефон.

Гудок, другий... Механічний голос:

— Ви можете залишити голосове повідомлення.

— Берт... Врятуй мене. Дякую, — прошепотів він автовідповідачу охриплим і хворобливим голосом.

Сподіваючись, що його знайдуть раніше, ніж він стане тягарем.