Серденько Змія - Віолетта Котова

Олег

 Проводити час з близькими людьми завжди приємно, тим паче коли з тобою поряд сидить кохана жінка й міцно тримає за руку, наче боїться відпустити, щоб я ненароком знову нікуди не зник. Кирила і Сергія я тепер вважав своїми справжніми братами, довіряв попри все й знав, що саме вони моя опора, яка завжди підтримує і не дає впасти в складну хвилину.

- Ну як тобі тут? – спитав Юлю пошепки. – Звикаєш потроху?

- Вже звикла. Твої друзі дуже хороші, й Ліка з Любою роблять усе, щоб я не відчувала дискомфорту в вашому колективі. А всі діти які дружні, наче всі брати і сестри.

- Вони вже звикли, багато часу проводять разом. Старші розважають та захищають молодших. Скоро їх компанія зросте. – я поклав руку Юлі на животик і легко погладив, в цю секунду відчув штовхання. Вперше, дивовижно, приємно. – Татко тут. – прошепотів малечі трошки нахилившись. – Привіт! – руки не прибирав, так і сидів мліючи від рухів власного продовження всередині коханої жінки.

- Олег, мені здається на нас вже всі дивляться.

- Нехай заздрять. Не знаю, чи наважиться Люба ще народжувати, а от у Сергія з Лікою теж своє друге щастячко скоро буде.

- Справді?! Ще нічого не помітно.

- Вони нещодавно про це повідомили, щасливі.

- Досить там милуватися, пташенята! – в нашу ідилію втрутився Кір. – Ви наче не з нами. З тебе тост, друже.

 Юля почервоніла, я реготнув, насилу відірвався від неї, насолоджувався кожною секундою, яку Юля дозволяла до себе торкатися, але на друга не злився, сьогодні його день. Тому я підвівся, вийшов в коридор і повернувся з довгою прямокутною коробкою, прикрашеною темно-синім папером зі срібною стрічкою.

- В наш час не можна чекати, бажано жити сьогоднішнім днем, бо яким буде завтра ми не знаємо. Ти вже збудував багато, маєш статус заслуженого таточка, найкращого чоловіка, вірного друга, брата… Настав час виповнити й власну маленьку мрію. Чоловіки, як діти! Так люблять казати жінки. Вони теж полюбляють іграшки. Подарунок від нас! Користуйся й отримуй задоволення! За тебе, друже! З Днем народження! – я підняв чарку, багато не пив, бо попереду була ще одна важлива подія.

- Дякую! – промовив із захватом Кір, він здогадувався що лежить всередині коробки. Я бачив, що йому кортить підтвердити свою здогадку, але він вагався, чи відкривати зараз, чи потім. Люба його завжди сварила за зброю в будинку, казала що вона повинна лежати у сейфі, або бути за межами дому, щоб діти не бачили. Але жінка забувала, що в них два сини, які дуже цікавились татковими іграшками, або навпаки – не забула…

- Інноваційна модель помпової рушниці в готичному стилі, пізніше роздивишся ближче. – підморгнув другу, він одразу посміхнувся на всі зуби, задоволений.

- Дякую! – відклав коробку на підвіконня. – Давайте за вас! В мене найкращі друзі в світі. – промовив мов задоволена дитина. Поки Люба дивилась на мене хитрим темним поглядом.

 Вечір продовжувався, хлопці вже потроху розімліли, дівчата забрали Юлю під приводом знайомства з будинком. Люба із захватом розповідала про те, що його почав будувати її перший чоловік Максим, про якого в цій родині ніколи не забували, Кирило сприймав цей факт спокійно. Тому Юля теж дізнавшись про це скинула з себе лишню напругу, перестала перейматися фактом того, що вони з Кирилом колишні коханці. Люба наче теж про це забула, сприйнявши її як мою нову другу половинку.

 Поки дівчата спілкувалися, прибула доставка квітів. Я замовив для серденька величезний букет білих троянд, вона гідна найкращого. Мав на меті сьогодні отримати її згоду, іншої відповіді не прийму. Коли вже дівчата завели її на другий поверх, де розташувався великий балкон, я підійшов уважно спостерігаючи за ними. Юля із захватом розглядала деталі інтер’єру, поки Люба хвалилася як все це особисто продумувала, а Кір виконував під її команди. Ліка помітила мене першою, показала Любі умовний знак і вийшла, я підійшов до Юлі зі спини, Люба поступово замовкла і теж зникла.

- Ой! - вигукнула Юля. – Я тебе не помітила!

- Вибач, я не хотів тебе налякати. – обійняв її за талію, поклавши долоні на живіт, а Юля вклала мені голову на плече. - Як ти? Не заморилась?

- Ні, мені тут подобається. Зізнаюсь спочатку було лячно, але тепер я бачу, що дарма хвилювалася.

- Так, вони класні. – шепотів на вушко. – Тебе сприймають добре, ти всім сподобалась. – Юля полегшено зітхнула, і я бачив, як вона поступово заспокоїлась. Ми ще пару хвилин постояли обіймаючись, а далі я більше не мав терпіння тягнути. Розвернув її обличчям у бік пейзажу який відкривався з балкона. – Дивись. – протягнув руку, показуючи правіше, трохи вище, через один будинок нам було видно частину наступного. Юля спочатку подивилася на ближній.

- Гарний.

- Ні, не цей. Он той. – показав вказівним пальцем чіткіше.

- Так, він виглядає більш стримано, але набагато більшим здається.

- Там ще тільки стіни, він не закінчений. Але ми з тобою зробимо все на свій смак.

- В якому сенсі? Як?

- Я купив його для нас. Хочу, щоб «ми» почалися з чистого листа, де не буде місця минулому. Зробимо все так, як нам сподобається Дітям потрібно багато місця, свіже повітря, не хочу більше квартиру. Що скажеш?! – Юля деякий час мовчала, недовго, потім заворушилася, повернулася до мене обличчям.