Серденько Змія - Віолетта Котова

Юля

 Опинившись у вихорі сердечних розчарувань за якими наступила страшна війна, я навіть не сподівалася, що взагалі можу знайти своє справжнє щастя. Зараз я дивилась на себе наче з іншого боку, й не вірила у те що насправді відбувалося. Щастя іскрило навколо і в середині нас з Олегом, світ знову пофарбувався у яскраві кольори, в усьому тепер виднівся новий сенс життя, було заради чого прагнути жити. Більше не виникало бажань йти туди, де ми обоє вже були, де втратили багато, але дякувати долі зберегли свої життя, вищі сили подарували нам з Олегом другий шанс, і ми його жадібно використовували, боячись злякати, наврочити, зламати.

 Олег не мав терпіння тягнути з весіллям. Як тільки я прийняла пропозицію стати його дружиною, вхопив мене міцно, стискав в обіймах і по сьогодні. Мені було трошки лячно йти у нове майбутнє, мене багато нового чекало попереду, повноцінне спільне життя з чоловіком, чого зі мною ніколи не було, налагодження дружніх стосунків з Олесею, народження власної дитинки… Але тепер Олег завжди був поряд й тримав мене за руку, він став міцною підтримкою, надійним плечем, моєю опорою, я знала, що він не дасть мені впасти, у всьому підтримає.

- Серденько, нам треба подумати про дату весілля.

- Вже? Так одразу?

- Так! Моя дитина повинна народитися у законному шлюбі, в неї повинен бути батько не тільки фізично, а й фактично на паперах.

- Це не піддавалося сумнівам. Навіть якби ти не встиг одужати, ти б у неї був, бо я ніколи не мала намірів приховувати батька від дитини.

- Я знаю. – підійшов, знов обійняв, вкотре за останню годину. Складалося враження, що Олег хоче надолужити те, що було раніше втрачено. – Але не хочу затягувати зі шлюбом. Ти теж вже давно повинна була стати моєю дружиною. – я вклала голову на його груди й посміхнулася.

- Тоді, який день оберемо?

- Думаю, за два тижні, як раз нам підійде.

- За два тижні? Так швидко?

- Так! Зараз з цим питань не виникне, тим паче ти вагітна. Сукню та обручки купити встигнемо. Замовити ресторан теж не проблема, обирай який тобі більше до вподоби.

- Ти ж знаєш, що я не вибаглива. Все одно, аби ти був поряд.

 Ми не планували якогось великого свята, ні на хвилину не забували який зараз важкий період в країні. Тому планували запросити тільки самих близьких на святкову урочисту вечерю, щоб спільні друзі та родичі розділили разом з нами радість, яку ми нарешті отримали. А ще я помітила, що Олег любив хизуватися мною перед друзями, і скоріш за все робив це саме від кохання, бо постійно мене згадував в розмовах та за все вихваляв, починаючи від професії та зовнішності, закінчуючи кухарськими здібностями. Мені це не дуже подобалось, бо такі слова змушували щоки червоніти, і це ще не мала уявлення, що саме він казав за моєї відсутності.

- Серденько… - ще через пару днів, він ошелешив мене ще одною пропозицією. – Знаєш, в мене є деякі думки.

- З приводу чого?!

- Я колись вважав себе атеїстом, потім, коли декілька разів побував на волосину від смерті, прийняв думку, що вищі сили такі існують. – я слухала дуже уважно, і спочатку навіть не зрозуміла до чого він хилить. – Після того, як зміг знайти Кирила, як ми дивом зуміли вибратися з-під носа ворогів, як дивом не згорів у пеклі, як знайшов тебе… Я зрозумів, що Бог не тільки існує, він десь дуже поряд зі мною.

- Так і є. Мабуть, кожен приходить до цього розуміння власним шляхом. – він хитнув головою, погоджуючись.

- Я хочу, щоб після реєстрації шлюбу, ми поїхали до церкви та обвінчалися. Що скажеш?

 Я не очікувала подібної пропозиції. Олег мене дуже здивував. Він не залишав мені шансів, боявся втратити, тому хотів зміцнити наш зв’язок якомога сильніше, за допомогою різних способів.

- Я не проти. Адже так чи інакше, іншого чоловіка в мене вже бути не може.

- Справді?

- Так. Пізнавши тебе так близько наскільки знаю я, вже ніколи не зможу прийняти іншого. – він зітхнув, притиснувся носом до волосся, гладив рукою спину і тихенько дихав.

- Моя дівчинко. Я жалкую тільки про одне.

- Про що?

- Що не зустрів тебе набагато раніше.

- Все так, як повинно бути. Є люди, які все життя шукають свою долю, та так і не знаходять її. А нам пощастило.

 Ми все ще жили окремо. Олегу це не подобалось, але я наполягала. Ми бачились кожного дня, я не хотіла їхати в його квартиру, а він максимально швидко закінчував ремонт в частині будинку, щоб після весілля одразу поїхати туди. Кухня, вітальня, спальня та дитяча, були вже майже готові, інші кімнати планували закінчити вже після переїзду. Винаймати квартиру, щоб дочекатися завершення ремонту Олег не хотів, найняв людей які все прибирали, тому мені ніякої роботи не залишалося, в нього було все продумано, ремонт що залишився, не мав доставляти великих незручностей. Час біг дуже швидко, я не встигла озирнутися, як вже наступив ранок найважливішого для нас дня.