Віщий сон, або Інтуїція - Софія Чайка

Остап забарився на мить, відчувши біль від різких слів і гіркоту у голосі Яни.

Проходячи повз Хелену, він кинув на неї гнівний погляд. Хелена вхопилася за нього, зупиняючи. Остап відсунувся від неї та геть не пішов, хоча й мав такий намір.

Мабуть, настав час порозумітися раз і назавжди, щоб не залишилося ніяких недомовок і помилкових надій. З Яною він побалакає пізніше. Їй все одно доведеться повернутися в ординаторську за одягом. Можливо, все це лише на краще. Вона встигне трохи заспокоїтися.

Розуміючи, що все може відбутися навпаки, Остап сердито поцікавився:

— Чого ти домагаєшся, Хелено?

— Невже не зрозуміло? Я вже казала тобі вчора. Чесно зізналася.

— І я відповів тобі. Теж чесно. Навіщо ти влаштувала непристойну сцену? Образила чудову дівчину.

Від природи бліда шкіра Хелени побіліла ще сильніше, коли вона зойкнула:

— Чудова? Чи не спостерігаю нічого такого. Навіть близького до цього! Ані обличчя, ані фігури, нічого привабливого! — Хелена задихалася, випльовуючи злі слова, а Остап ледве стримувався, щоб не схопити її за плечі й не трусити, поки вона не перестане кричати. — Я б спробувала зрозуміти, якби вона виявилася красунею. А так... Міс Невиразність! І ще — Безсоромність!

Остап дивився на жінку, яку декілька непростих років у чужій країні вважав своєю подругою. Їй, єдиній за знайомих, він довіряв. Не повністю, та все ж досить для того, щоб розповісти про проблеми — сімейні або професійні. Всі інші ділилися для нього на колег і коханок. Остап помилився, коли думав, що не цікавить її як сексуальний партнер або потенційний чоловік.

Як тепер розмовляти з ображеною жінкою, пояснити, що вони не можуть бути разом? Як захистити від її помсти свою обраницю? Що в таких випадках допомагає краще — погрози, ігнорування чи вмовляння?

Остап не міг навіть припустити, що йому коли-небудь доведеться розв’язувати такі проблеми. Він зробив над собою зусилля та заговорив тихіше:

— Яна не заслужила подібних слів — ні від кого. Якщо ти заспокоїшся, то сама це зрозумієш. Ти ж розумна жінка, Хелено. Не чекав від тебе такого.

— А ось я чекала. Роки! Сподівалася, що тобі набриднуть тимчасові зв'язки, що ти захочеш справжньої жіночої уваги, домашнього вогнища, тямущу людину поруч. А в результаті... — На запалих щоках Хелени з'явилися дві червоні плями, немов її охопила лихоманка. — Моє місце зайняла якась малявка. Місце, яке я вистраждала, заслужила, як ніхто інший!

Відчай на жіночому обличчі швидше жахав, ніж зворушував. Остап не підозрював, як сильно Хелена одержима ним.

 — Послухай, ти заслуговуєш на кращу долю. Люблячого чоловіка. Я ж не можу цього тобі дати.

— Я не хочу іншого. Мені потрібен ти. Я впевнена, що з часом ти б зміг...

— Ні. — Остап не хотів подавати надію Хелені. Жодної секунди не сумнівався, що ніколи не зможе її покохати. Тепер, коли він знав, що це за почуття, то не міг, не хотів погоджуватися на менше. Остап також розумів, що жінці боляче це чути, але знову повторив: — Ні. Цього ніколи не буде. Вибач.

В очах Хелени зблиснули сльози. Здавалося, всі аргументи вони вичерпали. Хелена схлипнула й зробила до нього крок. Остап відступив.

У його серці ворухнулася жалість, але він не дозволив собі втішати колишню подругу, торкатися її. Це тільки погіршить справу. Хелена може побачити в невинному, дружньому жесті зовсім не те, що є насправді. Та і Яна — теж, якщо застане їх за розмовою.

— Ти передумаєш.

— Хелено...

— Ти обов'язково передумаєш, коли повернешся додому. До родини.

— Поки що я не збираюся повертатися. У мене тут...

— Телефонував твій батько, а потім і сестра.

— Тобі? Але чому не... — Остап дістав з кишені стільниковий і тихо вилаявся. — Розрядився.

— Звісно. Тобі ж ніколи. Ти зайнятий дівчиськом.

Він перебив її, не бажаючи починати все спочатку:

— Що сталося?

— Твій батько захворів. Серце.

  «Брехня».

  Ця думка виявилася першою, що прийшла йому на думку. Остап навіть хитнув головою, щоб прийти до тями. Його батькові в цей момент може бути по-справжньому погано, а він через недовіру до Хелени сумнівається в цьому. Старший Дорош ніколи не скаржився на здоров'я, але все буває вперше. Тим більше, що батько вже давно не молодий.

— Він в лікарні? Стан важкий?

— В лікарні. Більше нічого не знаю. Занадто поспішала до тебе, щоб розпитати докладніше.

У жіночому голосі лунали образа та осуд, але Остап удав, що не помітив цього.

— Дай мені свій телефон.

— Ти мені не довіряєш?

Йому хотілося зізнатися, що так воно і є, але сказав він інше:

— Я хочу зателефонувати сестрі.

Хелена простягнула йому мобільний. Він дійсно знайшов у вхідних номер Томи й натиснув на кнопку виклику.