Танці утрьох - Олександр Медведєв

Наша розмова поступово перетворювалася на гризню.

— Гаразд. Він — нормальний хлопець, а я — зануда, але ти можеш пояснити, що тобі вдалося вивідати в нього?

— Я ж намагаюся тобі розтлумачити, а ти постійно перебиваєш.

— Вибач.

— Річ у тому, що Гретинський в очі не бачив ніякої утиліти мішок і взагалі нічого не знає про неї, що якраз підтверджує його непричетність до вбивства. Як я про це довідався, краще не запитуй, тому що однаково нічого не зрозумієш, але інформація достовірна.

— Дуже добре, але вона не така вже й важлива, — невдоволено буркнув я.

— Справді, головне, що Михайло бачив, як ввечері в суботу Марина дістала із сумочки якусь дискету і щось переписала з неї на жорсткий диск. Зазвичай, усе, що Рубіна приносила, вона якось коментувала: мовляв це нова іграшка або цікава колекція жіночого одягу. А того разу — і словом не обмовилася. Переписала, поклала диск назад у сумочку — і нічичирк.

— Чому ж Гретинський мені про це нічого не розповів?

— Тому що у твоїх лабетах людина, по-моєму, згадує про комп’ютери й усе, з ними зв’язане, в останню чергу.

— А у твоїх ніжних обіймах, вона почувається затишно і комфортно.

— Авжеж. Але версія утиліти мішок на машині бухгалтера точнісінько така сама, як і на комп’ютері Рубіної.

— Хай йому грець, — буркнув я. — Окремо всі ці деталі нічого не варті, але якщо їх звести докупи, вони можуть вивести на слід убивці. Ти, Ігоре, часу даремно не згаяв. Молодець.

— Я такий, — гордо розвів руками Пельш, ніби фокусник, який щойно вивергнув зі своєї пащі цілу в’язку бубликів.

— Але зауваж: ми не маємо ніяких доказів. Ставлю один проти ста, що завтра вранці, а може, вже і сьогодні вночі, якщо у них добре налагоджена система, Смолич знищить єдиний побічний доказ своєї нелегітимності базу даних. А копію якщо й зробить, то будь певен, заховає так, що шукай вітра в полі. Ситуація складається парадоксальна: очевидно, Смолич причетний до вбивства Рубіної, а оскільки з ним зв’язаний Сапегін, то найвірогідніше, і в нього руки забруднені, але доказів ми не маємо. Жодних.

— Ох, дядечку, який же ти зануда. А знаєш ти, що, скажімо, в Лос-Анджелесі або в Чикаго, а може навіть у Нью-Йорку — я точно не пам’ятаю — є спеціальний поліцейський надсекретний ескадрон смерті. Коли поліція упевнена, що така-то особа є небезпечним злочинцем, убивцею чи ґвалтівником, але при цьому вона може вийти сухою з води, посилають людей з ескадрону. Дві хвилини стрілянини — і справу закінчено. Або взагалі обходяться одним пострілом.

— Ти пропонуєш переймати прогресивний досвід?

— Розширюю твій світогляд. Їдьмо, а то я вже засинаю.

Лише коли я вийшов з машини і піднявся у свою квартиру, то зрозумів, наскільки легко обвів мене навколо пальця Пельш. Звідки він може знати про існування ескадронів, якщо вони надсекретні?

12 травня, 10.29

Кононов закурив, щоб відкласти час, коли потрібно буде зайти у вестибуль «Євротура» і пояснити охоронцям причину свого візиту.

На годиннику була десята тридцять. «У такий час, та ще в суботу, — спало на думку слідчому, — Сапегін може ніжитися у своєму ліжку після гулянки в якому-небудь нічному клубі або гри в казино. Це тільки слідчі вже на роботі. „Круті“ суботніми ранками не працюють».

Однак цей день Кононову хотілося почати саме з бесіди. Бесіди із Сапегіним. Багато фактів, які виклала йому вчора Наталя, потребували уточнення.

«Як приємно, — міркував Кононов, — буде піймати Сапегіна на маленькій брехні. Спочатку на маленькій, потім на більшій, а відтак уже на великих махінаціях!»

Добре, що питань, які цікавили Кононова, було море. Тепер він знав набагато більше про свого співрозмовника, ніж тоді, коли приходив сюди вперше. Може, йому пощастить вивідати інформацію на доповідну Глібові Георгійовичу… Чи Булавіну не все одно, хто сидітиме — Гретинський чи Сапегін? А сам Кононов «уболівав», ясна річ, за Сапегіна.

Кілька хвилин збігли досить швидко і недокурок засичав у калюжі, Кононов ввійшов у просторий вестибуль «Євротура».

— Ви до кого? — запитав його хлопчина, якого він бачив уперше.

— До Сапегіна, — кинув Кононов і рішуче попрямував до сходів.

Як не дивно, але ніхто не став йому грубіянити.

— Почекайте, будь ласка, хвилинку, я вас дуже прошу, — хлопчина кинувся навздогін Кононову.

«Як таких в охорону беруть?» — Кононов щиро здивувався. Він не міг відповісти грубістю на ввічливе «будь ласка» і став як укопаний, питально дивлячись на охоронця.

— Вибачите, але пан Сапегін, здається, ще не прийшов.

Це «здається» могло означати що завгодно. Наприклад те, що для Кононова він ще не прийшов. Або те, що Його Високоблагородіє вже чекає на когось у своєму кабінеті. Або його справді ще немає на роботі. Зрештою, зараз лише половина одинадцятої…

— Почекайте хвилинку, зараз я подзвоню йому в кабінет і дізнаюся… — молоденький охоронець