Заміж у покарання - Марія Акулова

Все ж таки перший погляд був іншим. Я його впіймала.

– Не зганьблю? – Сама знаю, що ні, звичайно, але хочу почути бодай один комплімент від чоловіка.

– Покрутись.

Виконую наказ, розвівши руки. Роблю оберт навколо осі повільно. Хочу, щоб погляд обгорнув усю. Ліг рівномірно. Щоб відчувався довше. І не має значення, де. На напівголій спині, окреслених шовком сідницях, напружених литках або пласкому животі.

Закінчую оберт і піднімаю брову.

Айдар цілком серйозно відповідає:

– Ненормативно можна?

– Краще нормативно.

– На місці твого хлопчика я б тебе з собою нікуди не пускав.

Краще б ви сказали "охуєна". Я ж знаю, хотіли це.

Думаю дуже сміливо, а потім відчуваю напад сорому. Опускаю погляд і впускаю чергову можливість зізнатися. Зараз ніколи. Ми ж на захід їдемо.

– А що буде? Ви ж обіцяли... До своїх обіцянок ставитеся серйозно...

Наче в спину хтось штовхає. Я провокую. Хочу почути: та й похуй. Обіцяв – передумав. Ти занадто…

Хоч би так. Не боротися за мене, то хоча б заради мене відступатися від обіцянок. Я згодна і на це. Але...

Айдар хмикає і робить крок за кроком до мене.

Відпрацьованим уже рухом обвиваю його лікоть, розвертаюсь і крокую коридором у ногу з чоловіком, що сповільнився. Ми підлаштовуємось одне під одного. Вже можемо вважати себе ідеальною парою?

Чоловіча долоня лягає поверх моєї кисті. Айдар кілька разів погладжує, а потім опускає руку вздовж тулуба. Секунда ніжності, що нічого не означає, закінчена.

– Дуже серйозно ставлюся, Айко. Можеш не хвилюватись.

***

У машині я поводжуся як господиня. Може навіть нахабно, але Айдар не заперечує. Регулюю температуру та силу обдуву, з його підказками зручніше встановлюю крісло.

Знову розслабляюся і відкидаю сум через те, що він «ставиться серйозно». Тільки тлом відчуваю злість на себе, що не прояснила про Митю. Сама до кінця не здатна пояснити, навіщо тримаю цей «козир» у рукаві. Що це? Жіноча інтуїція чи дитяча дурість?

– Розкажи, що мені треба буде робити?

Запитую, повернувши голову до чоловіка. Запахи наших туалетних вод сплітаються. Мені дуже подобається поєднання. Я каталася б і каталася. Просто містом. Просто розмовляючи.

– Нічого особливого, – Айдар знизує плечима, не відволікаючись від дороги, а я хотіла б, щоб частіше дивився на мене. – У тебе дуже приємне обличчя, шикарна посмішка. Ти добра, душевна. Мила, хоч і відголити за бажання можеш. Налагоджувати контакти тобі має бути легко як із жінками, так і з чоловіками. – У мене очі розширюються, Айдар же кидає швидкий погляд і посміхається. Далі знову дивиться на дорогу, а каже мені: – Але чоловіків я беру на себе, а тобі буду вдячний, якщо заведеш пару знайомств. Кілька дружин, дочок. Без особливої логіки, навмання. Я потім скажу тобі, хто мене цікавить. Сьогодні просто знайомся, спілкуйся, жартуй, про себе розповідай, слухай… Обмінюйся контактами та соцмережами. Ти – нова людина. Як і я. Нас тут ніхто не знає. Чужаків не люблять. Ми повинні якнайшвидше стати своїми.

– Щоб що? – Я впевнена, що Айдар свідомо згладжує гострі кути. Дає мені перше, найлегше завдання. Адже що таке для двадцятирічки спілкуватися, посміхатися? Хіба я збиралася займатися чимось іншим? Але це лише розігрів. Можливість оцінити, на що я здатна. Далі буде більше. Мені хочеться показати себе на сто зі ста.

– Щоб нам почали довіряти, Айлін. Ділитись.

– Таємницями? – На цьому питанні домагаюся свого. Айдар повертає голову. Повільно розтягує губи в посмішці. А я свої облизую. Дуже хвилююсь. Я б навіть долонями по тканині проїхала, але соромно.

Чоловік повільно киває, я відчуваю кульбіт у животі.

– Довіра розв'язує язики, Айко. Я не чекаю, що якось ти принесеш мені історію про закопаного на задньому дворі коханця дружини якогось чинуші, хоч і таке цілком могло статися. Але клубки розплутуються, коли починаєш тягнути за правильну ниточку. Мені потрібні ниточки.

Не стримавшись, тру шкіру на плечі. Може кондиціонер назад прикрутити? Чи справа не в ньому? Чому тоді волоски на тілі дибки?

Беру себе в руки. Айдар не повинен побачити в мені боягузку. Усміхаюся, підсмикую підборіддя і, звузивши очі, вимовляю тихим голосом:

– Я буду твоєю шпигункою?

Сміх прокурора сприймаю не як глузування, я його й хотіла почути. Він заспокоює та мотивує.

Айдар знову дивиться в обличчя, блищить очима, а я ще більше в нього закохаюся.

–Так, Айко. Будеш моєю шпигункою.

***

Нікому не зізнаюся (і Айдарові теж), але сама надягаю звання шпигунки чоловіка медалькою на груди.

День народження святкується за містом, тому після сорокахвилинної дороги ми звертаємо в ресторанний комплекс, що горить манкими ліхтарями. Він дуже дорогий та пафосний. Я бачила фотографії звідси в історії кількох знайомих дівчаток.