Заміж у покарання - Марія Акулова

Розділ 20

Айлін

До виходу в світ під руку з чоловіком я готуюся ретельніше, ніж до нашого з ним весілля. І хвилююся інакше: не стільки боюся, скільки передчуваю.

Усі дні до п'ятниці ширяю над землею. Не те щоб високо, але відчутно. Закінчую займатися зміною документів на нове прізвище, дзвоню до університетів (майже покинутого і майбутнього), щоб дізнатися про все до останньої деталі.

Через кілька годин після того, як я поїхала з прокуратури, мені на телефон прилетіло повідомлення: "Дякую, Айлін-ханим. Було дуже смачно".

Чи треба говорити, що я пищала від захвату?

Думаю, ні, і так зрозуміло.

А ще я у захваті від того, що більше в нашому з Айдаром діалозі повідомлень не було. Жодного "сьогодні лягай спати, не чекаючи". Він ночує вдома. Приїжджає пізно, але мені легше засинати, знаючи, що він займається своїми справами за парою стінок.

Про те, щоб зблизитись сильніше ще до вечора, я особливо не думаю. Мені здається, не вийде. Набагато важливіше показати себе гідною, а ще корисною на ньому.

Ну і, звичайно, мені хочеться бути найкрасивішою.

Я одягаю ту ж сукню, в якій була на весіллі Лейли. Дивно, але вона не асоціюється у мене з ганьбою, що впала на голову трохи пізніше. Набагато сильніше – з першою нашою зустріччю з чоловіком.

Я навіть трохи хвилююсь: а він згадає? Навряд чи. Але хотілося б, звісно.

Я записалася на укладання та макіяж до тієї ж дівчинки, яка робила весільний. Попросила Лейлу дізнатися її контакти у мами. Цього разу ми з майстром чудово спілкуємося. Я розповідаю, що щаслива у шлюбі, і вона цьому дуже рада.

Повернувшись додому, довго милуюся собою у дзеркалі, почуваюся цукеркою.

Коли ми з мамою купували цю сукню, консультант мені на вушко прошепотіла, що найефектніше виглядатиме без бюстгальтера. Груди молоді. Стоячі. Акуратні.

Я тоді ледь з сорому не згоріла. Бо де Айка і де виходи без білизни? Це ж сором! Але зараз Айка вже інша. Чи хоробра настільки – я до кінця не впевнена. Але мені дуже хочеться вийти за всі межі, які бачу. Тому ризикую. Розстібаю бра і кидаю на ліжко, а сукню поправляю. Тепер на мені тільки безшовні стрінги та гола шкіра. Я бачу у відображенні абриси сосків, це очевидно занадто, але якщо раніше я б забоялася, повернула білизну, а то й зовсім змінила сукню, то зараз просто перекидаю на груди хвилясте волосся.

Взуваюся теж у своїй кімнаті. На підлозі розставлено шість коробок. Я хвалю себе за те, що колись була модницею, тільки подякувати батькам за те, що дозволяли, не можу. Я б з радістю виявила гордість, зібрала всі куплені на татові гроші речі та відправила назад, але, боюся, навіть Айдар цей жест не оцінить. То навіщо?

Обираю відкриті босоніжки з красивими тонкими замшевими синіми ремінцями. На плече вішаю золотий клатч-мушлю.

Одягаю обидва подарунки Айдара – і браслет, і каблучку. До них вже свої сережки. А ось шию залишаю відкритою. Не хочу привертати зайвої уваги.

Спускаючись на перший поверх, мандражую.

Ми ще не запізнюємося, але Айдар уже чекає. Його було запрошено на святкування Дня народження губернатора нашої області. Для мене це абсолютно невідомий та недосяжний, здавалося, світ. Я не зовсім дурна і розумію, що ідеальні губернатори не влаштовують помпезних свят. Як і що показово чесні прокурори на них у житті не пішли б. Але мій… Я його ще до кінця не розгадала. Мені здається, людина він хороша. За свої нескінченні шпильки про хабарі мені соромно. Хочу вірити, що він їх не бере. Гострих питань щодо корупції я йому більше не поставлю. Подорослішала. А чи ризикну колись про щось запитати – не знаю.

Зараз він – мій захист. Запорука спокою. Я йому просто довіряю. Приймаю правдою те, що озвучує.

Айдар попередив, що там може бути мій батько. Але крім нього – натовп незнайомих, багатих та впливових людей. Я запевняю себе, що готова. Не страждатиму про загублене життя Айки-балам. Вливатимуся в нове життя Айлін Салманової.

Перше випробування сходами ми з вбранням проходимо гідно. Спускаюся на перший поверх і гальмую у дверній арці, що веде до вітальні, відпускаючи сукню. Шовк лоскоче ікри. Може через це по шкірі мурашки, а може, тому що бачу чоловіка.

Айдар сидить на дивані до мене спиною. Він уже одягнений і готовий.

Мене розривають суперечливі почуття. Хочу одночасно і привернути його увагу, жадібно ввібрати перший погляд, і втекти в кімнату. Збрехати, що на губі виліз герпес, якого в житті не було, залишитися вдома.

Але перемагає здоровий глузд. І дорослість.

Тихенько кашляю. Айдар відривається від телефону і повертає голову, трохи закинувши.

Озноб по шкірі. Я йому подобаюсь.

Дозволяю чоловікові розглядати себе. Відчуваю його інтерес тілом. Шкіру поколює, навіть груди важчають. Соски труться об тканину, вниз живота спрямовується гаряча хвиля. А він просто дивиться. Просто. Дивиться. Може це я перезріла збоченка?

Роблю крок углиб кімнати, Айдар зморгує і знову відвертається.

Щоправда, ненадовго. Встає, повертається до мене всім тілом, дивиться також уважно, але вже не так.