Його нагорода - Лія Серебро

  Повернувшись із надуманого відрядження, Алекс почав дзвонити Анжеліці, але зв'язок постійно обривався. Спочатку він не міг припустити, що дівчина його заблокувала. З ним подібне відбувалося вперше. Повідомлення начебто доходили, але Анжеліка на них не відповідала, дзвінки так і не доходили до гудка, обриваючись на самому початку.

- Напевно щось із телефоном!" - подумав Алекс і, накупивши смачненького і солодощів, поїхав просто додому до Анжеліки.

Також він прихопив із собою, заздалегідь куплені в магазині східних сувенірів, подарунки для Анжеліки та її мами, а також золоті сережки, зроблені ним власноруч, як новорічний подарунок.

-Здрастуй, Алекс! Анжеліка хіба не сказала тобі? Вона вже кілька днів у Каті, вони разом готуються до іспитів. -жінка здивовано подивилася на Алекса, явно не очікуючи його побачити.

- Дивно! Я чомусь не можу до неї додзвонитися! Напевно щось зі зв'язком! Скажіть, будь ласка, адресу Каті! -сказав Алекс і простягнув їй пакет зі смаколиками.

-Це залишу поки що вам, а ми скоро приїдемо і поп'ємо разом чаю! - нічого не підозрюючи сказав Алекс.

-"Усе ж таки вона мала тобі сказати, де вона буде!" - сказала жінка і простягнула Алексу папір із написаною в ньому адресою Каті.

 Мама Каті в ці святкові дні перебувала в родичів, тож постоявши близько п'яти хвилин біля дверей, зрозумівши що йому ніхто не відчинить, спантеличений Алекс вийшов на вулицю. Він знову набрав Анжеліку, ситуація повторилася.  Зв'язку з дівчиною не було.

Не розуміючи в чому річ, він додумався під'їхати до студентського кафе, сподіваючись зустріти там дівчат, або в крайньому разі попросити в когось зі знайомих з осінньої студентської вечірки номер телефону Катерини.

 Увійшовши в кафе, і не знайшовши там ні Анжеліки, ні Катьки, він став вдивлятися в обличчя студентів, щоб помітити хоч одне знайоме обличчя.  Крім славнозвісного Вольдемара, зі знайомих Алекс більше нікого і не побачив. Виходу не було.

- Підемо перекуримо.- підійшовши до Вольдемара, сказав Алекс.

Вийшовши з кафе, Алекс без жодних передмов попросив у нього номер Каті. Хлопець, на диво, був цілком адекватний. І без зайвих запитань продиктував номер Катерини.

-От так би й раніше! Був би ти розумнішим минулого разу, не довелося б ходити з фінгалом! Крикнув йому Алекс, сідаючи в машину.

 Сівши в машину, перед тим як набрати номер Каті, Алекс раптом зупинився на хвилину і задумався.

- Не може бути, щоб обидві дівчини ось так от, просто, наче крізь землю провалилися! Напевно сталося щось погане! У ці святкові дні повно п'яних компаній і вони могли нарватися на одну з них! А що якщо захмеліла від новорічних свят Катька, проговорилася Анжеліці? Він навіть не встиг нічого пояснити їй! Однозначно насамперед треба переговорити з нею! -і він набрав номер Катерини.

 Поки дівчата були разом у санаторному номері, їхні мобільні телефони лежали поруч із ними на одному ліжку. Анжеліка і Катя, замовивши собі великий сет суші, намагаючись хоч якось відволіктися, дивилися новорічні комедії. За цю ніч дівчата вдосталь виговорилися і перемили кістки Алексу і хлопцю Катерини. Обидві вони морально втомилися від страждань і більше не обговорювали цю тему.

 Телефон Анжеліки продовжував фіксувати пропущені від Алекса. Але вона вже не звертала на це уваги. Раптом задзвонив телефон Катерини. Кинувши швидкоплинний погляд на екран телефону, Анжеліка помітила до болю знайомий номер.

-Алекс! Це Алекс! Катя!... Звідки він дізнався твій номер?

Анжеліка явно не очікувала дзвінка Алекса на номер Каті, і в її очах читався переляк і розгубленість.

-Брати? Не брати? Що ми йому скажемо?

 Катя явно була збентежена. Поки він наважувався, дзвінок припинився.

-Він буде ще раз дзвонити, ось побачиш! - Анжеліка обняла свої коліна, підібгавши до себе, і нервово вкусила себе за коліно. Вона мала рацію: телефон задзвонив знову.

-Бери! Скажи йому що-небудь!

- Покладися на мене, Анжеліко, зараз я йому відповім!" - і максимально зосередившись Катька відповіла на виклик.

-Катерино, привіт! Нарешті ти відповіла! Анжеліка з тобою? Дай їй слухавку! - сказав зовсім не те, що планував Алекс. Він уже втратив будь-яку надію на те, що Катерина відповість на виклик. Серце Анжеліки стиснулося до розмірів маленької горошини. Їй так боляче було чути його раніше такий улюблений голос. Вона вслухалася в кожне його слово. Його голос нестерпно, медичним скальпелем, по шматочках різав її поранене серце.

- Алекс! Скажу відразу, Анжеліка сама дізналася про тебе всю правду. Про те що ти сімейна людина і в тебе є діти. Вона сама бачила на власні очі вашу сімейну ідилію. Я шкодую, що не встигла їй усе розповісти до твого знайомства з її мамою. Це було зайвим. Ти ще й у сім'ю її вліз. Нахабно обдурив Анжеліку та її маму! Тебе й так мало б задовольнити те, що ти морочив голову моїй подрузі майже дев'ять місяців. Думаю, я достатньо тобі сказала. І так... не здумай з'являтися в університеті або наярювати до неї додому. Анжеліка більше не хоче бачити тебе ні-ко-коли!" - викарбувала останнє слово по складах Катерина, не стала вислуховувати Алекса, який намагався щось сказати, і скинула виклик.

-Чи потрібно було щось ще додати, Анжеліка? - запитала її подруга, явно емоційно збуджена від сказаного.