Хід королем - Майкл Доббс

— Я не можу прокоментувати. Ви нічого не доведете.

— Мені й не треба. Принаймні для себе. Бачите, Уркгарте: ви використали тих, кого я люблю, як ганчірку, об яку витерли чоботи, переходячи каналізацію. А тепер ви хочете розтоптати й мене. Я цього не дозволю.

— Тут ви нічого не вдієте. Після цих виборів корона більше ніколи не візьме участі в політичній грі.

— З цим, прем'єр-міністре, ми згоди дійшли. Мені довелося пройти через багато мук, щоб нарешті зізнатися самому собі, що всі мої діяння за останні місяці, всі мої ідеали, які я намагався плекати, всі мої ідеї, які я хотів поширювати,— що все це політика. На жаль, тут немає чіткої межі. Якщо я виступаю публічно — навіть про погоду,— це вже політика.

— Нарешті ми просуваємося вперед.

— Я — так. А от щодо вас я не певен. У мене є обов'язок, практично священний обов'язок — робити все, що в моїх силах, щоб оборонити корону. І я однаково відданий собі й тому, у що вірю. Але совісті незручно сидиться під сучасною короною. Ви про це подбали.

— Це люди про це подбають.

— Можливо. Але не чотирнадцятого березня.

Уркгарт роздратовано обтер рота долонею.

— Ви випробовуєте моє терпіння. Це буде чотирнадцятого березня.

— Не буде. Тому що вам доведеться відтягнути розпуск парламенту через одну несподівану перешкоду.

— Яку перешкоду?

— Білль про зречення.

— Ще один з ваших дурних жартів!

— Я не маю репутації жартівника.

— Ви зречетеся?

Уперше Уркгарт відчув, що втрачає опору. Підборіддя у нього зрадливо затремтіло.

— Щоб захистити корону і моє сумління. І щоб боротися з вами і подібними до вас у всі можливі способи. Це єдиний шлях.

Не було жодних сумнівів у серйозності, яка завжди була слабкістю цієї людини: король відзначався цілковитою нездатністю приховати свою чесність. Очі Уркгарта швидко закліпали: він намагався прорахувати політичні наслідки та шкоду, яку принесе йому навіть найменша затримка. Він усе одно переможе, так? Народний парламент проти корони. Уркгарт згоден на ще один тиждень затримки, навіть якщо вибори доведеться провести в Страсний четвер — годящий день для того, щоб король отримав заслужену кару. Хіба що... Господи, адже він не збирається замість Маккілліна очолити опозицію? Ні, це сміховинно.

— Яку роль ви плануєте зіграти у цій кампанії? — слова прозвучали невпевнено.

— Скромну. Хочу підкреслити питання, які мене хвилюють: злидні, брак можливостей для молоді. Занедбаність міст і природного довкілля. Я попрошу Девіда Майкрофта допомогти. В нього є схильність до спілкування з громадськістю, вам не здається? — Король змінився, звична напруга в обличчі ніби послабшала, пом'якшилася, монарха більше не терзали кошмари й докори сумління. Здається, він розважався.— Але те, що я робитиму, має бути зроблене належним чином. Я не вступатиму в особисте протистояння чи дебати з вами. Хоча інші, я підозрюю, будуть не такі вибагливі.

Він простягнув руку до кнопки, схованої за драпрі, й натиснув. Майже миттєво двері відчинилися, і до кімнати зайшов Бенджамін Лендлес.

— Ви!

— Я,— кивнув Лендлес.— Давно не бачилися, Френсисе. Здається, ціле життя минуло, це було наче в іншому світі.

— Дивна парочка. Король і такий худорідний горлоріз, як ви.

— Біда навчить.

— Схоже, ви збираєтеся публікувати і поширювати королівські мудрування.

— Можливо, Френсисе. Але це не виключає й інших важливих новин.

Уперше Уркгарт помітив, що Лендлес тримає щось у руці... стос папірців?

— Фото, Френсисе. Ви ж знаєте про фото, так?

Лендлес простягнув їх Уркгарту, ніби пропонуючи чашу цикути. Той вивчав ці світлини у повній тиші, неспроможний поворушити язиком, навіть якби й знайшов слова.

— Здається, останнім часом багато таких сенсацій, ви згодні, сір? — зронив Лендлес.

— На жаль,— озвався король.

— Френсисе, ви, звісно, упізнаєте свою дружину. А інший, який унизу — даруйте, нагорі на тій світлині, яку ви зараз дивитеся,— італієць. Можливо, ви знайомі. Співає, чи ще якась така дурня. І як слід не засмикує фіранок.

В Уркгарта затремтіли руки, аж він ледь не випустив фотографії. З гнівним вигуком він зіжмакав їх у кулаці та жбурнув через кімнату.

— Я зречусь її. Народ зрозуміє, співчуватиме. Це не політика!

Король не зміг стримати презирливого пирхання.

— Від щирого серця сподіваюся, що так і буде, Френкі,— провадив Лендлес.— Але маю сумніви. Народ навряд чи їстиме цю кашу, коли дізнається і про ваші походеньки на стороні.

— Тобто? — в очах Уркгарта майнув зацькований вираз.

— Тобто є одна молода приваблива леді, яку не лише бачили на Даунінг-стріт, відколи ви там, а вона ще й зірвала нещодавно чималий куш на валютних операціях. Хтось може подумати, що вона щось — чи когось — знала. Чи ви і її зречетеся?

Щоки у прем'єр-міністра раптом запали, слова ледь звучали, мовлені тремтливими вустами.

— Якого чорта?.. Звідки ви можете знати...

Величезне ручище, схоже на ведмежу лапу, лягло Уркгарту на плечі, й Лендлес понизив голос до змовницького шепоту. Наче за командою, король відійшов до вікна й розвернувся до них спиною, увесь поринувши у споглядання власного парку.

— Дозвольте відкрити вам маленький секрет, старий приятелю. Бачте, вона була й моєю партнеркою, не тільки вашою. Мушу вам подякувати. Пречудово вийшло з цими валютними коливаннями, я саме вчасно скинув фунти стерлінгів.

— У цьому не було потреби,— здивовано зойкнув Уркгарт.— Досить було звернутися до мене...

Лендлес уважно оглянув його з голови до ніг.

— Нє-а. Боюся, ви не мій типаж, Френсисе.

— Чому, Бене? Чому ви таке робите зі мною?

— А скільки причин вам треба? — Лендлес підніс руку, загинаючи товсті пальці.— Тому що ви явно насолоджувалися, обходячись зі мною, як з непотребом. Тому що прем'єр-міністри приходять і йдуть, і ви скоренько підете, а королівська родина лишається,— він кивнув величезною головою на короля.— А головним чином тому, що він підтримує мене — такого як є — Бузувіра Бенджаміна з Бетнал-Ґріну — і не морщить носа, бачачи мене, тоді як для вас і вашої аристократичної всемогутньої дружини я не надто хороший,— сказав Лендлес і перевернув долоню так, що пальці стали нагадувати кігті.— Отже, я міцно