Леопард - Ю. Несбе
Харрі дивився вниз на свої схрещені руки.
— Йому так болить…
— Фізичний біль — це не найгірше з того, що змушена відчувати людина, — мовив Олтман. — Повірте мені, я бачу це щодня. І смерть — не найстрашніше. І навіть не страх смерті.
— А що ж?
— Приниження. Позбавлення честі й гідності. Коли ти голий, коли тебе всі відцуралися. Це найгірша кара — ніби поховати людину живцем. Єдина втіха — що зогниєш досить швидко.
— М-м-м… — Харрі довго дивився на Олтмана. — А може, таки маєте у шафці щось, щоб звеселити атмосферу, га?
Розділ 45. Допит
Цієї ночі Мікаелю Бельману знову наснилося вільне падіння. Самотнє сходження в Ель-Чорро[91]. Недосяжна вершина, схил, що обвалюється просто на очах, і земля, що стрімко наближається. А в останню мить — дзвінок будильника.
Мікаель витер яєчний жовток у кутику рота, підвів по — гляд на Улу, яка стояла просто перед ним, уже наливаючи йому каву з кавника. Вона навчилася визначати, коли він уже доїсть, щоб налити йому кави. Бо наливати її потрібно було саме у цю мить й ані секундою раніше. Кава має бути гарячою й у синій чашці. І це була лише одна з причин, через які він цінував Улу. Друга полягала в тому, що його дружина досі мала чудовий вигляд, притягувала погляди на світських вечірках, куди їх тепер запрошували чимраз частіше. Хай там як, а Ула була справжньою королевою краси Манглеруда, коли вони почали зустрічатися. Він мав вісімнадцять, а вона — дев’ятнадцять років. Третя причина була в тім, що вона, не надто звертаючи на це увагу, полишила свої мрії про вищу освіту, щоб він мав змогу цілком зосередитися на своїй кар’єрі. Але три найвагоміші причини сиділи тут-таки, за столом, сперечаючись, чия буде пластикова іграшка із коробки з-під кукурудзяних баранців і хто сидітиме сьогодні на передньому сидінні, коли мама повезе їх до школи. Дві доні та син. Три вагомі причини цінувати жінку й те, що їхні гени так чудово поєдналися.
— Ти сьогодні увечері теж прийдеш пізно? — спитала вона, стиха погладивши його волосся. Мікаель знав, що їй до вподоби його волосся.
— Допит може затягнутися, — відповів він. — Сьогодні почнемо роботу з підозрюваним. — Протягом дня у газетах напишуть те, що вони вже знали: підозрюваний — Тоні Лейке, але Бельман принципово не розкривав професійної таємниці навіть удома. І, до речі, це виправдовувало себе, пояснюючи пізнє повернення додому: «Люба, я не можу про це розповідати».
— Чому ви не допитали його учора? — поцікавилася Ула, запаковуючи дітям бутерброди на сніданок.
— Мусили назбирати більше фактів. І завершити обшук в його будинку.
— Чи ви щось знайшли?
— Я не можу розказувати подробиці, люба, — відповів він, вибачливо глянувши на неї: це ж професійна таємниця!
Але Ула дійсно порушила діткливе питання. Ані Бйорн Гольм, ані решта криміналістів не знайшли під час обшуку нічого, що можна було б прив’язати безпосередньо хоч до одного з убивств. На щастя, поки що це неістотно.
— Шкоди йому не буде, коли пересидить ніч у камері, стане поступливішим, — мовив Бельман. — Себто сприйнятливішим, коли ми почнемо. Адже початок допиту завжди найважливіший.
— Невже? — спитала вона, й із тону він зрозумів, що це удавана цікавість.
— Маю бігти. — Він підвівся й поцілував її у щоку.
Він справді цінував Улу. Навіть просто думка про те, щоб відмовитись від неї та дітей, від того, що правило йому за підпору, налагоджувало його життя й дозволяло зосередитися на просуванні у кар’єрі, перейти в інший прошарок суспільства, — це, певна річ, абсурд. Дати волю поруху серця, покинути все заради забаганки абощо — утопія, про яку можна лише мріяти подумки наодинці чи разом із Каєю. Утім, мрії у Мікаеля Бельмана були значно далекоглядніші.
У коридорі він глянув на своє відображення в дзеркалі: чи не застрягла їжа між зубами, чи акуратно зав’язано шовкову краватку. Безперечно, біля входу в Управління поліції вже стоїть гурт журналістів.
Скільки ще може тривати зв’язок з Каєю? Учора йому видалося, що вона завагалась. І кохалася не так жагуче, як зазвичай. Але Бельман знав напевно, що, поки він підіймається до вершин, як оце зараз, Кая буде йому підконтрольна. І не через те, що вона надто честолюбна й розуміє, що він як начальник допоможе їй у кар’єрі. Справа тут не у логіці, йдеться лише про біологію. Жінка, хай яка вона сучасна феміністка, у тому, що стосується підкорення альфа-самцеві, досі перебуває на рівні мавпи-самиці. Якщо Кая і завагалася, то лише через те, що усвідомила: він ніколи не полишить дружину заради неї. Можливо, треба трішки її заохотити. Адже він потребує, щоб вона надавала йому інформацію з відділу убивств, поки геть усі ниточки не розплутаються, поки битву не буде завершено. А війну — виграно.
Він підійшов до вікна, застібаючи ґудзики на плащі. Цей будинок він успадкував від батьків, розташований він у Манглеруді — не найпрестижнішому районі Осло, як на думку мешканців західної частини міста. Але ті, хто тут виріс, зазвичай не покидали його, бо цей район має свою неповторну атмосферу. Це його район. Звідси видно усе місто. Яке незабаром теж стане його містом.
— Ідуть, — мовив черговий.
Він стояв в одній з нових кімнат для допитів, котрі Крипос облаштував відеокамерами.
— О’кей, — відреагував Бельман.
Деяким слідчим подобається спочатку впустити у приміщення підозрюваного, змусити його зачекати, щоб він відчув, хто тут головний. А потім ефектно зайти й накинутися на нього, нехай виправдовується, нехай відчує, що вразливий. Бельману більше було до вподоби, щоб підозрюваного заводили, коли він уже сидів у кабінеті. Нехай бачить, на чиїй він території. Адже можна й так змусити його чекати, можна гортати й читати папери, відчуваючи, як того опановує чимраз сильніше хвилювання, й нарешті у слушний час звести очі й накинутися на нього. Зрештою, це особливості техніки ведення допиту, які він, звісно, радо обговорить з іншими фаховими слідчими. Бельман знову перевірив, чи горить червоний вогник, який показує, що прилади для запису допиту включені. Вовтузіння з технікою в присутності підозрюваного може звести нанівець геть усю ретельно налаштовану психологічну перевагу.
Глянувши у вікно, Бельман зауважив, як Колкка та Бівіс зайшли до кабінету поряд.
