Пастка для бабія - Валентина Бродська

— Так, так, звісно, нехай дівчинка відпочине, — промовила Ольга Петрівна так, наче мене не було в цій кімнаті і продовжила свою оповідку.

Скупо попрощавшись, я вилетіла пулею з палати. Серце колотилося, мов дурне. Мабуть, я мала шалений вираз обличчя, адже лікар, що проходив повз мене запропонував допомогу. Я тільки заперечно махнула головою і щодуху побігла на вихід. Заскочила в автівку і закрилася на замок, наче це мене врятує. Спомини лавиною знову валилися на мене. Я все пригадувала і пригадувала.  Господи, що ж мені тепер робити!?