Безтілесна людина - Джон Діксон Карр
Хедлі обернувся. Відвівши погляд від каміна, Мілз нібито спокійно, з рідкозубою усмішкою на обличчі, дивився на них, хоча в погляді його промайнула тривога, а на чолі виступив піт.
— Бачте, — вів далі Мілз, підвівши вказівного пальця, — коли я збагнув, що чоловік із фальшивим обличчям зник…
— З яким обличчям? — перепитав Хедлі.
— З фальшивим. Пояснити?
— Поки що не треба, містере Мілз. Потім побачимо, чи буде в цьому потреба. То що ви казали про дах?
— Розумієте, там немає ніяких слідів, — відповів Мілз, широко розплющивши очі. Це була ще одна його риса — дивитися й усміхатися, навіть якщо для цього й немає видимої причини. Він знову підніс пальця. — Повторюю, джентльмени: дізнавшись, що чоловік із фальшивим обличчям зник, я чекав для себе прикрощів.
— Чому?
— Тому що я стежив за цими дверима й можу заприсягтися: звідси ніхто не виходив. Отже, висновок. Він зник або за допомогою вірьовки на дах, або через димар і теж на дах. Це аксіома.
— Он як? — стримано запитав Хедлі. — І що ж далі?
— В кінці зали, яку ви бачите, тобто, яку можна побачити, якщо відчинити двері, — провадив далі Мілз, — моя робоча кімната. Звідти двері ведуть на горище, де є люк на дах. Піднявши люк, я бачив, що сніг на даху незайманий, на ньому немає ніяких слідів.
— Ви на дах не виходили? — поцікавився Хедлі.
— Ні. Я б там не втримався. І взагалі, я не уявляю собі, як це можна зробити навіть у суху погоду.
— І що потім, мій друже? — повернув до нього осяйне обличчя доктор Фелл. — Мене цікавить, що спало вам на думку, коли у вас нічого не вийшло з аксіомою?
— О, це треба обчислити, — замислено усміхнувся Мілз. — Я математик, сер, і ніколи не дозволяю собі просто гадати. — Він схрестив на грудях руки. — Але я хочу звернути на це вашу увагу, джентльмени, незважаючи на моє рішуче твердження, що через ці двері він не виходив.
— Гадаю, ви розповісте нам, що тут сталось увечері, — промовив Хедлі. Він витер рукою чоло, сів до столу й дістав записника. — Не поспішайте! Треба розібратися в усьому поступово. Ви давно працюєте у професора Грімо?
— Три роки й вісім місяців, — відповів Мілз.
Ремпол бачив, що записник створив офіційну атмосферу, й Мілз намагається відповідати якомога коротше.
— В чому полягали ваші обов'язки?
— Частково листування. Загальні секретарські обов'язки. Значною мірою допомога професорові готувати його нову працю «Забобони в Центральній Європі, їх походження та…»
— Гаразд, — зупинив його Хедлі. — Скільки всього людей живе в будинку?
— Крім професора Грімо й мене, четверо.
— Хто саме?
— Розумію. Вам потрібні прізвища. Розетта Грімо, професорова дочка, мадам Дюмон, економка, Дреймен, давній приятель професора Грімо, та покоївка Енні. Її прізвища я ніколи не чув.
— Хто був у будинку, коли все це сталося?
Мілз виставив уперед одну ногу й, погойдуючись, дивився на носок свого черевика. Ще одна його звичка.
— Напевне сказати не можу. Розповім лише те, що знаю. — Він хитнувся назад-вперед. — Як і кожної суботи, після вечері, о пів на восьму, доктор Грімо піднявся сюди працювати. Такий був його звичай. Він звелів мені, щоб до одинадцятої його не турбували — це також було непорушне правило, — одначе попередив, що десь о пів на десяту до нього може прийти відвідувач. — На чолі в молодика виступив піт.
— Він сказав, хто це має бути?
— Ні, не сказав.
— Розповідайте далі, містере Мілз! — Хедлі нахилився вперед. — Ви не чули, щоб йому хтось погрожував? Ви знали, що сталось у середу ввечері?
— Звичайно, я… е-е… знав. Я ж був у таверні «Уорвік». Гадаю, Менген вам казав.
З тривогою в голосі, але до найменших подробиць він розповів про все, чому був свідком. Доктор Фелл тим часом, вайлувато переходячи з місця на місце, уже вкотре цього вечора оглядав кімнату. Найбільше, здавалося, його цікавив камін. Ремпол уже знав, що сталось у таверні «Уорвік», тому не дуже дослухався до розповіді Мілза, а спостерігав за доктором Феллом. Той саме оглядав плями крові на правому бильці канапи. Ще більше кривавих плям, хоча й не дуже помітних на чорному тлі, було на килимі біля каміна. Може, тут боролися? Але Ремпол бачив, що камінне приладдя стояло й лежало на своїх місцях, а якби тут боролися, то воно було б розкидане. Вугілля в каміні, під купою обвугленого паперу, ледь жевріло.
Доктор Фелл щось буркнув собі під ніс і підійшов до щита з гербом. Для Ремпола, не фахівця з геральдики, це був трибарвний щит — червоного, голубого та сріблястого кольорів — із чорним орлом, молодим місяцем у верхній його частині та чимось подібним до тури на шахматній дошці в нижній. Хоча кольори й потьмяніли, щит у цій дивній кімнаті привертав увагу своєю сліпучою пишнотою. Доктор Фелл знову щось буркнув і перейшов до полиць із книжками ліворуч від каміна.
За звичкою книголюба він брав із полиці книжку за книжкою, дивився на титульну сторінку й ставив книжку на місце. Здавалось, його особливо цікавлять ті з книжок, котрі мають найнепривабливіший вигляд. Фелл зняв такий гармидер, що Мілза було майже не чути. Нарешті він, показуючи на книжки, заговорив:
— Не хотілося вас перебивати, Хедлі, але все це дуже дивно. Габрієль Добранті[7], «Yorik es Eliza Levelei»[8], два томи, «Shakspere Minden Munkai»[9] дев'ять томів різних видань. А ось… — Він зупинився. — Гм. Ви можете щось сказати з цього приводу, містере Мілз? Лише ці книжки не припорошені пилом.
— Я… я не знаю, — збентежено урвав свою розповідь Мілз. — Мабуть, вони з тих, що їх доктор Грімо мав намір перенести на горище. Містер Дреймен знайшов їх учора ввечері відкладені разом з іншими, коли ми виносили з кімнати деякі книжкові шафи, щоб звільнити місце для картини… Ви спитали, де я був, містере Хедлі?.. А, згадав! Коли професор Грімо сказав мені, що до нього може прийти відвідувач, я не мав підстав думати, що це буде отой чоловік із таверни «Уорвік». Цього професор не казав.
— А що він казав?
— Я… Бачте, після вечері я працював у великій бібліотеці внизу. Він попросив, щоб о пів на десяту я перейшов нагору, до своєї робочої кімнати, залишив двері відчинені, сів і… і не зводив очей з цієї кімнати на випадок…
— На випадок чого?
— На випадок чого, він не сказав, — прокашлявшись, відповів Мілз.
— І навіть після всього у вас не