Віщий сон, або Інтуїція - Софія Чайка

— Ти ж хотіла, щоб я з'їхав. Татко засмутиться, грошиків позбавить.

— Мені байдуже. Правда.

Вона скотилася до принизливих прохань, але й жити без Еда не хотіла. Звикла до нього, напевно. А він, гад, знущається.

Ну й нехай! Тільки б повернувся.

Біля проїжджої частини Ед зупинився й повернувся до неї, трохи нависаючи.

— Зате мені не байдуже. Я залишаюся тут.

— А я?

Віка відчувала, як тремтять її губи, і боляче стиснула їх.

— А ти... заходь в гості, коли знову закортить. Тільки зателефонуй заздалегідь, щоб господиню не злякати. У неї серце хворе.

— Негідник!

— Ти давно це знала. І ще... — Ед посміхнувся краєчком губ. — Йшла б і ти працювати. Людям допомагати. Скільки можна вдома валятися? Дитині потрібне свіже повітря й рух.

Віка хотіла викрикнути щось дуже образливе, щоб змусити Еда страждати так само сильно, як мучиться зараз вона сама, але Ед розвернувся й пішов, не попрощавшись.