Шовкопряд - Джоан Роулінг

— Поїдемо рано-вранці. Або,— знизала плечима Робін,— можеш скасувати зустріч з Чардом. Тільки прогноз на наступний тиждень теж невтішний.

Важко було перейти від невдячності до її протилежності під сталевим поглядом сіро-блакитних очей Робін.

— Добре,— стримано сказав Страйк.— Дякую.

— Тоді я піду обирати машину,— сказала Робін.

— Ага,— вимовив крізь зціплені зуби Страйк.

Оуен Квайн гадав, що жінкам не місце в літературі; сам Страйк теж мав таємну упередженість — але який вибір він мав, коли коліно кричало «Змилуйся!», а машину з коробкою-автоматом годі було знайти?

28

...that (of all other) was the most fatal and dangerous exploit that ever I was ranged in, since I first bore arms before the face of the

enemy...

Ben Jonson, Every Man in His Humour[34]

Наступного ранку о п’ятій Робін у шарфі й рукавичках сіла на один з перших поїздів метро. На її волоссі блищали сніжинки, за плечима вона мала маленький рюкзак, а ще несла сумку, в яку склала чорну сукню, пальто і черевики на похорон місіс Канліфф. Робін не наважувалася думати, що встигне після мандрівки до Девону повернутися додому, і розраховувала одразу після того, як поверне орендовану машину, піти на Кінг-Кросс. Сидячи в порожньому вагоні, вона звернулася до своїх почуттів щодо прийдешнього дня і виявила, що почуття неоднозначні. Головною емоцією був захват, бо Робін була упевнена, що Страйк має якусь дуже важливу підставу отак нагально їхати на бесіду з Чардом. Робін звикла довіряти судженням та інтуїції свого шефа; це, серед іншого, дуже дратувало Метью.

Метью... Сховані в рукавички пальці Робін стиснули ручку сумки. Вона продовжувала брехати Метью. Робін була правдивою людиною і жодного разу за ті дев’ять років, що вони були разом, не збрехала йому — а тепер почала. Подеколи вона просто недоговорювала. У середу в телефонній розмові Метью спитав, що вона робила на роботі, й Робін видала йому стислий перелік своїх занять, з якого багато що викинула — включно з прогулянкою в Страйковому товаристві до будинку, де було вбито Квайна, обідом в «Альбіоні» і, звісно ж, пригодою на мосту на станції «Вест-Бромптон», коли важка рука Страйка лежала на її плечах.

Але була і відверта брехня. Буквально вчора Метью питав її (точно як Страйк), чи не краще б їй узяти вихідний і приїхати на ранішому поїзді.

— Я намагалася,— відповіла Робін, і брехня легко злітала їй з вуст,— але вони всі повні. Через негоду, так? Гадаю, люди не ризикують сідати в машини і їдуть залізницею. Довелося брати нічний.

«А що мені було казати йому? — думала Робін, дивлячись на віддзеркалення свого напруженого обличчя в темних шибках.— Він би страшенно розлютився». Правда була в тому, що їй хотілося поїхати до Девону; хотілося допомогти Страйкові, а ще — вибратися з-за комп’ютера, хай навіть Робін подобалося тихо вести справи компанії, і зайнятися розслідуванням. Чи було це неправильно? На думку Метью, було. Він на це не розраховував. Він хотів, щоб вона працювала в рекламній агенції чи в кадровій і отримувала вдвічі більшу зарплатню. Жити в Лондоні дорого.

Метью хотів більшу квартиру. Власне, Робін вважала, що він її утримує...

І ще сам Страйк. Знайомий розпач, міцний вузол десь у шлунку: «Нам треба взяти ще працівника». Постійні розмови про цього потенційного партнера, який в уяві Робін набув містичної матеріальності: ота коротко стрижена, зі стервозним обличчям жінка, що стояла на варті під будинком на Тальгарт-роуд. Вона має компетенцію та освіту, яких не має Робін, а ще її не обтяжує (це вперше в залитому яскравим світлом напівпорожньому вагоні метро, коли зовнішній світ був темний, а вуха повнилися гуркотом і брязкотом, Робін зізналася собі в цьому) такий наречений, як Метью.

Проте Метью був стовпом її життя, непорушним центром. Робін кохала його; завжди кохала. Він був поруч у найтяжчу годину її життя, коли інший чоловік пішов би. Робін хотіла вийти за нього заміж — і вийде. Просто ніколи раніше вони не мали таких фундаментальних незгод — ніколи. Якийсь елемент її роботи, її рішення лишитися у Страйка, щось у самому Страйку внесли хаос у їхні стосунки, загрозливу новизну...

«Тойота ленд-крузер», яку орендувала Робін, ніч простояла на парковці в Чайнатауні неподалік Денмарк-стріт; на самій вулиці стоянок не було. Ковзаючи в черевиках з найнижчими підборами, які мала серед пристойних пар, із сумкою у правій руці, Робін крізь пітьму бігла на парковку, відмовляючись думати про Метью і про те, що він подумав чи сказав би, якби побачив її зараз; шість годин вона проведе в машині наодинці зі Страйком. Поклавши сумку в багажник, Робін сіла на водійське місце, налаштувала навігатор, увімкнула опалення і лишила машину нагрівати крижаний салон.

Страйк трохи запізнювався — всупереч звичайній поведінці. Чекаючи, Робін ближче знайомилася з управлінням. Вона любила машини і завжди любила водіння. Вже в десять років вона уміла водити трактор на дядьковій фермі — якщо тільки хтось витискав для неї гальмівний важіль. На відміну від Метью, іспит на права вона склала з першого разу. І навчилася не дражнити його з цього приводу.

Рух у дзеркалі заднього огляду змусив Робін звести очі. Страйк у темному одязі важко йшов до машини на милицях; праву холошу штанів він підколов.

Робін відчула хворобливу пустку десь у животі — не через ампутовану ногу, яку вже бачила, причому за набагато тривожніших обставин, а через те, що це уперше на її пам’яті Страйк не вдягнув протез, виходячи на люди.

Вона вийшла з машини і пожалкувала про це, коли побачила, як він насупився.

— Гарна ідея — взяти джип,— сказав Страйк, мовчки попереджаючи, що говорити про ногу не слід.

— Так, я подумала, що за такої погоди це до речі,— сказала Робін.

Страйк почав обходити машину, щоб сісти на пасажирське місце. Робін знала, що не має пропонувати допомогу; вона відчувала зону відчуження навколо нього, ніби Страйк телепатично відмовлявся від будь-якої підтримки чи співчуття, але боялася, що без допомогти він не сяде в машину. Страйк кинув милиці на заднє сидіння, мить похитався, ледь утримуючи рівновагу; а тоді, показавши силу в руках, якої вона ще не бачила, легко посадив себе на сидіння.

Робін поспішно стрибнула на водійське місце, зачинила дверцята, застебнула ремінь і виїхала з парковки задом. Превентивна Страйкова відмова від її допомоги стояла між ними стіною; до її співчуття тепер домішалася образа, що Страйк