Шовкопряд - Джоан Роулінг

— Я тобі замовлю таксі до «Пескаторі» на дванадцяту, гаразд?

— Та це буквально за рогом,— заперечив Страйк.

— От знаєш, є гордість, а є дурість,— відповіла Робін, дійсно розсердившись; він рідко бачив її такою.

— Гаразд,— сказав Страйк, звівши брови.— Візьму те кляте таксі.

І насправді дуже радів з того за три години, коли кульгав, важко спираючись на дешевий ціпок, що прогинався під його вагою, у бік машини, яка чекала в кінці Денмарк-стріт. Тепер він розумів, що взагалі не варто було чіпляти протез. За кілька хвилин він уже вибирався з таксі на Шарлотт-стріт; справа йшла важко, таксист виказував нетерпіння. У гамірний і теплий «Пескаторі» Страйк увійшов з полегшенням.

Елізабет ще не прийшла, але на її ім’я було заброньовано столик. Страйку вказали на стіл для двох під стіною з гальки й тиньку. Стелю перетинали рустикальні дерев’яні бантини; над шинквасом висів човен з веслами. З іншого боку ресторану виднілися веселі помаранчеві кабінки. Страйк за звичкою замовив пиво; йому подобався світлий і бадьорий середземноморський шарм цього місця, коли за вікнами падав сніг.

Незабаром прибула й Літагентка. Страйк спробував підвестися, коли вона рушила в бік столика, але швидко сів. Елізабет ніби й не помітила.

Вона немов схудла з часу, коли він бачив її востаннє; добре скроєний чорний костюм, червона помада і сталево-сиве каре сьогодні не додавали їй шику, а здавалися так-сяк дібраною машкарою. Її обличчя пожовтіло і ніби обвисло.

— Як ви? — спитав Страйк.

— Самі як гадаєте? — грубо прохрипіла вона.— Що? — рикнула на офіціанта, який став над столиком.— А. Воду. Без газу.

Елізабет узяла меню з виглядом людини, яка виказала забагато, і Страйк виснував, що висловлювати співчуття чи стурбованість буде не до речі.

— Тільки суп,— мовила Елізабет до офіціанта, коли той повернувся прийняти замовлення.

— Дякую, що погодилися ще раз зустрітися зі мною,— сказав Страйк, коли офіціант пішов.

— Бачить Бог, що Леонорі потрібна вся можлива допомога,— відповіла Елізабет.

— Чому ви так кажете?

Елізабет примружила на нього очі.

— Не прикидайтеся дурником. Вона мені розповіла, що попросила відвезти її до вас у Скотланд-Ярд, щойно отримала звістку про Оуена.

— Так і було.

— І який це, по-вашому, має вигляд? Поліція, мабуть, думала, що Леонора згорнеться калачиком і ридатиме, а вона забажала бачити свого друга детектива.

Вона ледь стримала кашель.

— Не думаю, що Леонора замислюється про враження, яке справляє на людей,— мовив Страйк.

— Н... ні. Тут ви праві. Великим розумом вона ніколи не вирізнялася.

Цікаво, подумав Страйк, а яке, на її думку, враження на світ справляє Елізабет Тассел; чи розуміє, наскільки мало подобається людям? Вона нарешті дала волю кашлю, який намагалася стримати, і Страйк почекав, поки вщухне гучний кашель, схожий на тюленячий гавкіт, а тоді спитав:

— Думаєте, вона мала б удавати згорьовану?

— Про удавання я нічого не кажу,— різко відповіла Елізабет.— Я не кажу, що вона не засмучена — по-своєму, як уміє. Я тільки кажу, що їй не завадило б трохи ретельніше зображати нещасну вдовицю. Люди чекають саме на таку поведінку.

— Наскільки я розумію, ви розмовляли з поліцією?

— Звісно. Ми обговорили сварку в «Річковому кафе» і причини, з яких я неуважно читала книжку. А ще вони хотіли знати про мої пересування після того, як я востаннє бачила Оуена. Власне, де я була за три дні після нашої останньої зустрічі.

Вона питально глянула на Страйка, який зберігав незворушний вираз обличчя.

— Я так розумію, що, на їхню думку, він помер за три дні після нашої сварки?

— Гадки не маю,— збрехав Страйк.— І що ви їм розповіли про свої пересування?

— Що після того, як Оуен на мене нагримав, я поїхала додому, а наступного ранку встала о шостій, взяла таксі до Паддингтона і поїхала просто до Доркас.

— Одна з ваших письменниць, так ви казали?

— Так, Доркас Пенджеллі, вона...

Елізабет помітила, що Страйк усміхається, і вперше за час їхнього знайомства дозволила собі розслабитися і коротко всміхнутися.

— Її дійсно так звати, повірте, це не псевдонім такий. Пише порнографію в декораціях історичного роману. Оуен гребував її книжками, але вбив би за такі обсяги продажу. Розкуповують,— додала Елізабет,— мов гарячі пиріжки.

— Коли ви повернулися від Доркас?

— У понеділок удень. Планувалися приємні довгі вихідні, але приємними,— роздратовано мовила Елізабет,— вони не були через «Бомбікса Морі». Я мешкаю сама,— провадила вона.— І не можу довести, що поїхала додому, а не вбила Оуена, щойно прибула до Лондона. Настрій у мене був саме такий...

Вона випила води і провадила:

— Поліція цікавилася головно книжкою. Вони, здається, думають, що вона дала мотив багатьом людям.

Це була перша спроба Елізабет витягнути зі Страйка інформацію.

— Спершу так і здавалося,— сказав Страйк,— але якщо вони точно визначили час смерті і Квайн помер за три дні після вашої сварки в «Річковому кафе», коло підозрюваних стає досить обмеженим.

— Як це? — різко спитала Елізабет, і Страйк пригадав своїх найжорсткіших викладачів у Оксфорді, в яких питання на два склади перетворювалося на велетенську голку, що протикала всі незграбно складені теорії.

— Боюся, що не можу поділитися з вами цією інформацією,— люб’язно відповів Страйк.— Не можу розкривати деталі поліційного розслідування.

З його боку маленького столика було добре видно великі пори і грубу текстуру її хворобливо блідої шкіри; темні, мов маслини, очі дивилися сторожко.

— Мене питали,— сказала Елізабет,— кому я показувала рукопис протягом тих кількох днів, поки не відіслала його Джері та Крістіану. Відповідь: нікому. Ще питали, з ким Оуен обговорює рукописи в процесі написання. Не знаю нащо,— додала вона, не зводячи зі Страйка чорних очей.— Може, думають, що хтось його підмовив?

— Гадки не маю,— знову збрехав Страйк.— А він з кимсь обговорює свою роботу?

— Може, щось розповів Джері Вальдгрейву. Мені він навіть назви не каже.

— Правда? Він не питав вашої поради? Ви ж ніби вивчали англійську мову й літературу в Оксфорді?

— Вивчала,— сердито відповіла Елізабет,— але Оуену це було байдуже, хоч його самого вигнали з Університету Лафборо, чи в якій він там учився провінції, і диплома він так і не отримав. Так, але Майкл одного разу люб’язно повідомив Оуену, що в студентські роки