Шовкопряд - Джоан Роулінг

— Кажи.

— Прямо перед будинком — шпиталь. Вони, напевно, інколи викидають...

— Людські рештки! — сказав Страйк, опускаючи пиво.— Чорт, а добре придумала.

— Мені зайнятися цим питанням? — спитала Робін, намагаючись приховати радість і гордість, які відчула від захвату на обличчі Страйка.— Спробувати дізнатися, як і коли...

— Обов’язково! — відповів Страйк.— Це набагато краща зачіпка, ніж в Анстиса. Він думає,— пояснив Страйк, коли Робін питально глянула на нього,— що нутрощі вкинули у вантажівку з будівельним сміттям на Тальгарт-роуд. Що вбивця доніс тельбухи до рогу вулиці й там викинув.

— Могло бути й так,— почала Робін, але Страйк насупився точно так само, як супився Метью, коли вона ділилася з ним якимись Страйковими думками.

— Це вбивство було сплановане до найменших дрібниць. Ми маємо справу не з такою людиною, яка могла б викинути повну торбу людських нутрощів за рогом від місця вбивства.

Вони трохи посиділи мовчки. Робін невесело подумала, що антипатія Страйка до теорій Анстиса може завдячувати суперництву, а не об’єктивній оцінці. Робін дещо знала про чоловічу гордість; і не лише через Метью — вона мала трьох братів.

— А які в тебе враження від осель Елізабет Тассел і Джері Вальдгрейва?

Страйк розповів їй, як дружина Вальдгрейва вирішила, що він стежить за будинком.

— Вельми занервувала з цього приводу.

— Дуже дивно,— зазначила Робін.— Якби я побачила, як людина дивиться на нашу квартиру, мені б не спало одразу на думку, що вона за нами стежить.

— Пиячка, як і чоловік,— відповів Страйк.— За запахом відчув. А от в Елізабет Тассел просто ідеальне місце, щоб сховати сліди вбивства.

— Ти про що? — спитала Робін, якій було водночас і цікаво, і лячно.

— Дуже потайне місце, заховане від чужих поглядів.

— Ну, я все одно не думаю...

— ...що це жінка. Ти казала.

Хвилину чи дві Страйк мовчки пив пиво, обмірковуючи курс дій, який точно сильно розсердить Анстиса. Він не мав права розпитувати підозрюваних. Йому було сказано не втручатися в роботу поліції.

Діставши мобільний, він хвильку поміркував, а тоді набрав «Ропер-Чард» і попросив покликати Джері Вальдгрейва.

— Анстис просив тебе не плутатися під ногами в поліції! — захвилювалася Робін.

— Просив,— погодився Страйк, чуючи на тому кінці тишу,— і навіть ще раз повторив, але я тобі й половини не сказав того, що відбувається. Розповім, щойно...

— Алло? — озвався на тому кінці голос Джері Вальдгрейва.

— Містере Вальдгрейв,— промовив Страйк і назвався — хоча помічникові Вальдгрейва свого імені не говорив.— Ми вчора бачилися з вами в оселі місіс Квайн.

— Так, пригадую,— відповів Вальдгрейв увічливо-здивованим тоном.

— І місіс Квайн вам, здається, сказала, що найняла мене, бо боїться, що поліція звинуватить її.

— Упевнений, що це неправда,— одразу озвався Вальдгрейв.

— Що її підозрюють чи що вона вбила чоловіка?

— Ну... і те, і те,— відповів Вальдгрейв.

— Як правило, коли вмирає чоловік, його дружина опиняється під підозрою,— сказав Страйк.

— Вірю, що так і є, але не можу навіть... власне, я в це просто не вірю,— заявив Вальдгрейв.— Це все так страшно і неймовірно.

— Авжеж,— погодився Страйк.— Я от подумав — чи могли б ми зустрітися, щоб я поставив вам кілька питань? Був би радий,— додав детектив, глянувши на Робін,— зайти до вас у гості після роботи — якщо вам це буде зручно.

Вальдгрейв відповів не зразу.

— Я, звісно, зроблю все, щоб допомогти Леонорі, але що я можу вам розповісти?

— Мене цікавить «Бомбікс Морі»,— відповів Страйк.— Містер Квайн змалював у книзі вкрай неапетитні портрети.

— Так,— погодився Вальдгрейв,— змалював.

Страйк не знав, чи Вальдгрейва вже допитувала поліція, чи його питали вже, що означає вміст того кривавого мішка, що символізує та утоплена карлиця.

— Гаразд,— сказав Вальдгрейв.— Я не проти з вами зустрітися. Але цього тижня в мене все розписано. Може, вам буде зручно... так, погляньмо... пообідати в понеділок?

— Чудово,— озвався Страйк, невесело думаючи, що платити доведеться йому і що краще б він роздивився у Вальдгрейва вдома.— Де?

— Мені б десь ближче до роботи. У другій половині дня повно справ. Що думаєте про «Симпсон» на Стренді?

Страйк подумав, що це дивний вибір, але погодився, не зводячи очей з Робін.

— О першій? Мій секретар це запише. Побачимося.

— Він з тобою зустрінеться? — спитала Робін, коли Страйк поклав слухавку.

— Так,— відповів Страйк.— Чую фальш.

Робін похитала головою, мало не сміючись.

— З того, що я почула, Вальдгрейв не дуже тішиться з цього. Ти не думаєш, що його згода зустрітися означає, що його сумління чисте?

— Ні,— відповів Страйк.— Я тобі вже казав: люди часто намагаються триматися ближче до мене, щоб бути в курсі перебігу розслідування. Просто не можуть облишити цю справу, їх тягне раз у раз пояснювати, що зробили й чому. Так, мені треба в туалет... не йди, я тобі ще багато всього розповім...

Робін пригубила свій томатний сік, а Страйк покульгав геть, спираючись на новий ціпок.

За вікном знову засніжило, але віхола швидко вщухла. Робін підвела очі на чорно-білі фото на стіні й не без подиву впізнала батька Страйка — Джонні Рокбі. Крім того, що обидва були дуже високі на зріст, схожості між батьком і сином було небагато; щоб довести батьківство, знадобився генетичний тест. Страйка записали в нащадки рок-зірки в статті про Рокбі на «Вікіпедії». Зустрічалися батько й син, як розповів їй Страйк, двічі. Пороздивлявшись дуже вузькі й відверті шкіряні штани Рокбі, Робін знову задивилася у вікно, щоб Страйк бува не заскочив її за витріщанням на пахвину його батька.

Одночасно з тим, як Страйк повернувся за стіл, принесли їжу.

— Поліція зараз обшукує будинок Леонори,— оголосив Страйк, беручи ніж і виделку.

— Нащо? — спитала Робін, не донісши виделку до рота.

— А як гадаєш? Шукають закривавлений одяг. Шукають у садку свіжі ями з нутрощами її чоловіка. Я їй дав контакти адвоката. Леонору поки що не арештували, але дуже хочуть щось знайти.

— Ти щиро гадаєш, що вона цього не робила?

— Щиро.

Тільки все доївши, Страйк заговорив знову.

— Я б хотів побалакати з Фенкортом. Хочу знати, чому він приєднався до «Ропер-Чарда», поки