Шовкопряд - Джоан Роулінг
Страйк розумів, що поводиться нераціонально, але це розуміння тільки дужче дратувало його. Прокинувшись, він виявив, що спроба натягнути протез на коліно — гаряче, набрякле, зболене — буде чистим ідіотизмом. Металевими сходами довелося спускатися задом — мов дитина. Коли він перетинав оброслу льодом Чаринг-Кросс-роуд на милицях, на нього дивилися всі ранкові пішоходи, що не злякалися морозу й темряви. Страйк найменше прагнув колись повернутися до цього стану, але ось, повернувся — і все через те, що тимчасово забув: на відміну від Страйка зі світу снів, він не є цілим і неушкодженим.
Принаймні, як він з полегшенням виявив, Робін уміла водити. Його сестра Люсі за кермом була неуважна й ненадійна. Шарлотта свій «лексус» водила так, що Страйкові ставало боляче: мчала на червоне світло, розверталася на вулицях з одностороннім рухом, курила й розмовляла по телефону, мало не збивала велосипедистів і дверцята припаркованих машин... А відколи «вікінг», у якому він їхав, підірвався на жовтій ґрунтівці, Страйк узагалі не хотів сідати до когось, окрім професіоналів.
Після довгої мовчанками Робін сказала:
— У рюкзаку є кава.
— Що?
— У рюкзаку термос. Я не думаю, що ми будемо зупинятися без крайньої потреби. І ще там є печиво.
Двірники прорізали собі шлях крізь налиплі сніжинки.
— Ти просто диво,— мовив Страйк, чия оборона почала розвалюватися. Він не снідав: поки пробував прикріпити штучну ногу, шукав булавку для холоші, викопував милиці й спускався сходами, сплинуло вдвічі більше часу, ніж він розраховував. Робін мимохіть усміхнулася.
Страйк налив собі кави і з’їв коржика. Трохи втамувавши голод, він краще оцінив, як вправно Робін керує незнайомою машиною.
— А що водить Метью? — спитав він, коли вони набирали швидкість на трасі Бостон-Менор.
— Нічого,— відповіла Робін.— У Лондоні в нас немає машини.
— Так, тут не потрібно,— озвався Страйк, а сам подумав, що якби він підвищив Робін зарплатню, вона змогла б дозволити собі машину.
— То про що ти плануєш говорити з Денієлом Чардом? — спитала Робін.
— Багато про що,— відповів Страйк, змахуючи крихти з темного піджака.— По-перше, про те, чи сварився він з Квайном, а коли так — то через що. Не уявляю, чому Квайн — хай який кінчений він був — став би нападати на чоловіка, від якого залежав його добробут і який має досить статків, щоб засудити його до повного знищення.
Страйк пожував коржик, ковтнув, а тоді додав:
— Хіба що Джері Вальдгрейв правий, і Квайн мав справжній зрив, коли писав цей твір і нападав на всіх, кого тільки міг звинуватити в низьких цифрах продажу.
Робін, яка дочитала «Бомбікса Морі» вчора, якраз поки Страйк обідав з Елізабет Тассел, спитала:
— Хіба написано не надто зв’язно для людини зі зривом?
— Синтаксис там, може, й адекватний, але гадаю, що будь-хто погодиться — зміст абсолютно божевільний.
— Його інші твори в такому самому дусі.
— Жоден з його інших романів не такий хворобливий, як «Бомбікс Морі»,— відповів Страйк.— І в «Гріху Гобарта», і в «Братах Бальзаках» є сюжет.
— Тут теж є сюжет.
— Та ну? Чи ці походеньки Бомбікса — не просто спосіб якось пов’язати купу випадів у бік різних людей?
Коли вони виїхали за Гітроу, обговорюючи різні гротескні елементи роману і його абсурдність, падав лапатий сніг.
Дерева обабіч траси вигляд мали такий, ніби їх притрусили кількома тоннами цукрової пудри.
— Можливо, Квайн народився на чотириста років пізніше, ніж мав би,— сказав Страйк, досі жуючи коржик.— Елізабет Тассел розповіла мені про якобінську трагедію помсти, де фігурує отруйний скелет у жіночому одязі. Я так зрозумів, хтось його трахнув і помер. Не так уже й відрізняється від сцени, де Фаллус Імпудикус збирається...
— Припини,— сказала Робін, не знаючи, здригатися чи сміятися.
Але Страйк замовк не через її протест і не через власну відразу. Поки він говорив, глибоко в підсвідомості щось промайнуло. Хтось щось казав йому... щось говорив... але спогад був таким собі звабливим проблиском срібла, а тоді рибка сховалася серед водоростей.
— Отруйний скелет,— пробурмотів Страйк, намагаючись ухопити невловимий спогад, але марно.
— А ще я вчора дочитала «Гріх Гобарта»,— сказала Робін, обганяючи неповороткий «пріус».
— Ти просто мазохістка,— відповів Страйк, потягнувшись по шостий коржик.— Тобі ж наче не дуже подобалося.
— Не подобалося, і краще не стало. Там ідеться про...
— Гермафродита, який завагітнів і зробив аборт, бо дитина несумісна з його амбіціями літератора.
— То ти його читав!
— Ні, мені переповіла Елізабет Тассел.
— І там є закривавлений мішок,— сказала Робін.
Страйк скоса глянув на її блідий профіль, на серйозний вираз, з яким вона поглядала то на дорогу попереду, то у дзеркало заднього огляду.
— І що всередині?
— Абортований плід,— відповіла Робін.— Жах.
Страйк перетравлював нові відомості. Проїхали поворот на Мейденгед.
— Дивно,— сказав він нарешті.
— Гротескно,— додала Робін.
— Ні, це саме дивно,— наполіг Страйк.— Квайн почав повторюватися. Це другий елемент «Гріха Гобарта», який він помістив у «Бомбікса Морі». Два гермафродити, два закривавлені мішки. Нащо?
— Ну,— мовила Робін,— подібність не суцільна. У «Бомбіксі Морі» закривавлений мішок не належить гермафродиту, й абортованого плоду там немає... можливо, йому забракло уяви,— додала вона.— Можливо, «Бомбікс Морі» був ніби прощальним вогнищем його ідей.
— Скоріше поховальним багаттям його кар’єри.
Страйк сидів у глибокій задумі, а пейзаж за вікнами поступово ставав дедалі більше сільським. У проміжках між деревами виднілися широкі засніжені лани, білі під перлисто-сірим небом, і на машину густо й стрімко летів сніг.
— Знаєш,— нарешті вимовив Страйк,— я думаю, тут є два варіанти. Або Квайн дійсно мав зрив, утратив зв’язок з власною роботою і вважав «Бомбікса Морі» шедевром — або хотів спричинити якнайбільше колотнечі й увів туди повтори навмисно.
— І з яким наміром?
— Оце і є ключ,— сказав Страйк.— Наводячи посилання на свої інші книжки, він намагався пояснити, що саме має на увазі в «Бомбіксі Морі». Намагався зробити це так, щоб його не могли притягнути до відповідальності за наклеп.
Робін не зводила очей із засніженої траси, але схилила голову в бік Страйка і насупилася.
— Гадаєш, це все було навмисно? Гадаєш, він хотів улаштувати скандал?
— Якщо замислитися,— мовив Страйк,— це непоганий бізнес-план для егоїстичного, нечуйного чоловіка,
