Українська література » » Кувала Зозуля - Джоан Роулінг

Кувала Зозуля - Джоан Роулінг

---
Читаємо онлайн Кувала Зозуля - Джоан Роулінг
Соме, простеживши за поглядом Страйка.

— О так,— збрехав Страйк.

— Майже всюди вже розпродали; від католиків надходять листи про несмак; Джо Манкура вдягав таку на концерт Джулза Голланда. Я думаю на зиму зробити кофту на довгий рукав з принцом Вільямом у подобі Христа. Чи Гаррі з автоматом АК-47, що затуляє соромоту. Як гадаєш?

Страйк непевно всміхнувся. Соме закинув ногу на ногу трохи манірніше, ніж варто, і спитав з разючою зухвалістю:

— Що, Бухгалтер гадає, що Зозульку вбили? Я завжди називав Лулу Зозулькою,— ні до чого додав він.

— Так. Але Джон Бристоу юрист.

— Знаю, але ми з Зозулькою завжди його кликали Бухгалтером. Ну, власне, то я кликав, а Зозулька іноді теж приставала на це, коли була в злостивому гуморі. Він вічно пхав носа в її комісійні та з кожного намагався витрусити зайве пенні. Гадаю, він і вам платить по мінімуму, чи як воно називається у детективів?

— Насправді він платить подвійну ціну.

— О. Мабуть, став щедріший, коли має доступ ще й до Зозульчиних грошей.

Соме погриз ніготь, а Страйк згадав Кірана Коловас-Джонса; дизайнер і водій мали схожу статуру: дрібні, але добре зліплені.

— Ну гаразд, я поводжусь як стерво,— мовив Соме, вийнявши ніготь з рота.— Мені Джон Бристоу ніколи не подобався. Він завжди ліз у Зозульчині справи. Та живи уже своїм життям, вийди подивися на світ. Ти чув, як він співає про свою матусю? А бачив його дівчину? Вона хіба що не з бородою.

Він говорив нервово, злостиво, швидко і зробив паузу лише для того, щоб висунути приховану шухляду і дістати пачку ментолових цигарок. Страйк уже відзначив, що нігті Соме обкусані до м’яса.

— То родина довела її до такого стану. Я їй завжди казав: «Любонько, та покинь їх, живи далі». Але вона й слухати не хотіла. Типова Зозулька: кінь уже здох, а вона все не злазить.

Він запропонував Страйкові яскраво-білу цигарку, від якої детектив відмовився, а тоді сам підкурив від гравірованої «зіппо». Клацнувши кришкою, Соме провадив:

— Шкода, що я сам не додумався найняти приватного детектива. Навіть на думку не спало. Радий, що бодай хтось дотумкав. Я просто не можу повірити, що вона могла вкоротити собі віку. Мій терапевт каже, що то я просто не можу прийняти правду. Я двічі на тиждень ходжу на терапію, а користі — ніц! Я б жер валіум такими самими дозами, як леді Бристоу, якби міг творити під пігулками, але по смерті Зозульки хіба тиждень на них просидів — і вже став як зомбі. Та гадаю, тільки тому я пережив її похорон.

Дзенькання й цокання на сходах сповістили про Труді, яка крок по кроку виросла з-під підлоги. Вона поставила на стіл лаковану тацю з двома склянками у двох філігранних російських підстаканниках; в обох парувала блідо-зелена рідина, в якій плавало пожухле листя. Також на таці стояв таріль з тонюсіньким печивом, ніби зробленим з вугілля. Страйк з ностальгією пригадав пиріг, пюре і чай кольору червоного дерева у «Феніксі».

— Дякую, Труді. І принеси попільничку, любонько.

Дівчина завагалася, ніби хотіла щось заперечити.

— Роби! — загарчав Соме.— Я тут у біса бос, захочу — спалю будівлю вщент. Вийми батарейки з клятих датчиків диму. Але спершу — попільничку... Минулого тижня спрацювала сигналізація, і внизу все залило,— пояснив він Страйкові.— Тож орендодавці тепер забороняють курити в будівлі. Хай запхають собі заборону в тісні малі дупки.

Він глибоко затягнувся цигаркою і випустив дим крізь ніздрі.

— Ти ставиш питання? Чи просто сидиш, весь такий страшний, поки людина сама не зізнається?

— Можемо почати з питань,— озвався Страйк, дістаючи записника й ручку.— Отже, коли Лула загинула, ви були за кордоном?

— Тільки повернувся, буквально за пару годин,— пальці Соме з цигаркою трохи трусилися.— Я був у Токіо й днів вісім майже не спав. Сів у Гітроу жахливо втомлений через зміну часових поясів. Не можу спати в літаках. Треба бути при тямі на випадок аварії.

— Як ви доїхали додому з аеропорту?

— На таксі. Ельза все переплутала з моєю машиною. Мене мав зустріти водій.

— Хто така Ельза?

— Дівчина, яку я за цей прокол вигнав. То було, бляха, останнє, чого мені тоді хотілося — посеред ночі шукати таксі.

— Ви мешкаєте сам-один?

— Ні. Опівночі я вже ліг у ліжечко з Віктором і Рольфом. То мої коти,— злегка посміхнувшись, пояснив він.— Прийняв снодійне, проспав кілька годин, потім о п’ятій ранку підхопився. Поки лежав у ліжку, вирішив подивитися «СкайНьюз» — а там хлоп у страшній вушанці стоїть під снігом на Зозульчиній вулиці й каже, що вона загинула. Й у рухомому рядку внизу екрана пишуть те саме.

Соме сильно затягнувся, і з наступними словами з його вуст вилетів білий дим.

— Я, бляха, сам мало не ґиґнув. Подумав, що досі сплю чи прокинувся не в тому вимірі абощо... Почав усіх обдзвонювати... К’яру, Бріоні... а у всіх зайнято. І повсякчас дивився на екран, сподіваючись, що десь скажуть, що то помилка, що то не вона. Я молився, щоб то була та торбешниця. Рошель.

Він замовк, ніби чекаючи на коментар від Страйка. Останній, який записував слова Соме, спитав, не відриваючись від нотатника:

— Тобто ви знайомі з Рошель?

— Так. Зозулька її одного разу сюди приводила. Тій тільки б хапнути.

— Чого ви так кажете?

— Вона ненавиділа Зозульку. Заздрісна як хтозна-що; я це добре бачив, хай навіть не бачила сама Зозулька. Вона просто воліла безкоштовних розваг і чхати хотіла, живе Зозулька чи померла. І, як виявилося, їй пощастило... Отже, я дивився новини і чимдалі розумів, що то не помилка. І, чорт забирай, розклеївся.

Пальці з білосніжною цигаркою затремтіли, коли Соме знову до неї присмоктався.

— Казали, що сусідка почула сварку, тож я й вирішив, що то Дафілд. Що Дафілд викинув її з вікна. Я був готовий кожній свині розповісти, що він за чмо; ладен був підвестися в суді й дати свідчення проти цього типа... І якщо зараз із моєї цигарки впаде попіл,— додав він тим самим тоном,— я ту малу сучку вижену.

Ніби почувши його, дрібно затупотіла Труді — дедалі гучніше, наближаючись — і забігла, тяжко дихаючи, до кімнати з важкою скляною попільничкою в руці.

— Дякую,— дуже ввічливо сказав Соме, коли вона поставила перед ним попільничку, а тоді збігла сходами

Відгуки про книгу Кувала Зозуля - Джоан Роулінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: