Кувала Зозуля - Джоан Роулінг

— Отже, коли вона зрозуміла, що може довіряти лише тобі, то...

— ...то купила мені цього телефона.

Пауза.

— Ну, шоб дзвонити мені, коли схоче.

І раптом Рошель схопила вкриту стразами «нокію» зі стільниці й заховала у кишеню пухнастої рожевої шубки.

— Я так розумію, тепер тобі самій доводиться за нього платити? — спитав Страйк.

Він гадав, що Рошель скаже йому не лізти не в свою справу, але натомість вона відповіла:

— Її рідні й не помітили, шо досі за нього платять.

Ця думка ніби приносила їй злостиву втіху.

— А цю шубу тобі Лула купила? — спитав Страйк.

— Нє! — різко, з люттю, ніби боронячись, відповіла Рошель.— То я сама купила, я тепер працюю.

— Правда? І де працюєш?

— А тобі до того шо? — запитала вона.

— Виявляю ввічливу цікавість.

Великого рота торкнулася ледь помітна, мимолітна усмішка.

— Після обіду працюю у крамниці через дорогу від сво'ї нової хати.

— Мешкаєш в іншому притулку?

— Нє,— відповіла Рошель, і знову Страйк відчув, як вона окопується, як відмовляється відкриватися, й ліпше не тиснути. Він змінив тактику:

— Мабуть, коли Лула померла, це для тебе стало шоком?

— Стало, а то,— бездумно відповіла Рошель, а тоді, усвідомивши, що саме сказала, дала задній хід: — Я знала, шо вона у депрі, але ніколи не підозрюєш, шо людина отаке скоїть.

— Тож ти не можеш сказати, що того дня, коли ви бачилися, вона мала суїцидальний настрій?

— Не знаю. Я ніколи її не бачила так, шоб довго, ага?

— Де ти була, коли вона загинула?

— У притулку. Купа моїх знайомих теж її знала. Мене Жанін збудила і сказала.

— І що, ти одразу подумала, що то самогубство?

— Так. І все, мені треба йти. Я пішла.

Рошель прийняла рішення, і Страйк бачив, що не спинить її. Влізши у свою смішну шубу, вона закинула на плече сумочку.

— Кажи від мене «привіт» Кірану.

— Обов’язково перекажу.

— Па-па.

І вона качконого вийшла на вулицю, не озирнувшись.

Страйк дочекався, поки вона пройде повз вікно — голова похилена, брови насуплені — і зникне з очей. Дощ припинився. Він недбало підсунув до себе її тацю і доїв останні шматочки картоплі.

А потім схопився на ноги так різко, що дівчина у кашкеті, яка підійшла витерти стіл, аж сахнулася, здивовано зойкнувши. Страйк швидко вийшов з «Макдональдсу» і рушив по Грантлі-роуд.

Рошель стояла на розі, дуже помітна у своїй шубі кольору фуксії серед інших людей, які чекали на зелене світло на переході. Вона щось говорила у рожеву, поцяцьковану стразами «нокію». Страйк наздогнав її і влився у натовп, у якому Рошель стояла; його габарити правили йому за зброю — люди забиралися геть з його шляху.

— ...питав, з ким вона домовилася про зустріч тої ночі... а то, а ше...

Рошель покрутила головою, стежачи за машинами, і побачила Страйка просто у себе за спиною. Прибравши телефон від вуха, вона натиснула на кнопку, обриваючи дзвінок.

— Шо? — агресивно спитала вона.

— Кому ти дзвонила?

— Не пхай носа в чужі справи! — люто відповіла вона. Люди на переході почали озиратися на них.— Ти шо, слідкуєш за мною?

— Слідкую,— відповів Страйк.— Слухай.

Світло змінилося; тільки вони двоє не пішли на той бік, і перехожі їх штовхали.

— Даси мені свій номер?

На нього глянули невблаганні бичачі очі: незбагненний, порожній, потайний погляд.

— Нашо?

— Кіран попросив узяти,— збрехав Страйк.— Я й забув. Він гадає, що ти забула у нього в машині окуляри.

Він навіть не думав, що переконав її, але за мить Рошель продиктувала йому номер, який Страйк написав на звороті однієї з візитівок.

— Усе? — агресивно спитала вона і рушила через дорогу; коли опинилася на острівці між смугами, на тому боці знову змінилося світло. Страйк кульгав поруч. Його безперервна присутність, здавалося, злила і водночас непокоїла її.— Ну шо?

— Здається, ти щось недоговорюєш, Рошель.

Вона злісно глянула на нього.

— Візьми оце,— мовив Страйк, витягаючи з кишені іншу візитівку.— Якщо надумаєш мені щось розповісти, зателефонуй, добре? На цей номер мобільного.

Рошель не відповіла.

— Якщо Лулу вбили,— сказав Страйк, поки повз них мчали машини, а біля ніг блищала у стоках дощова вода,— а тобі щось відомо, то вбивця може загрожувати і тобі.

Ці слова породили ледь помітну поблажливу, зверхню усмішку. Рошель не думала, що їй щось загрожує. Вона вважала, що перебуває у безпеці.

На світлофорі з’явився зелений чоловічок. Рошель струснула сухими дротиками волосся і пішла через дорогу — проста, приземкувата, негарна, зі своїм телефоном в одній руці та Страйковою карткою в другій. Страйк лишився стояти на острівці й дивився їй услід з відчуттям безсилля і неспокою. Вона, може, і не продала Лулину історію газетам, але важко було повірити, що Рошель купила дизайнерську шубу — хоч якою страшною вона йому здавалася — на гроші, зароблені у крамниці.

9

На перехресті Тоттенгем-корт і Чаринг-Кросс-роуд царювала руїна: дорога вся порізана, всюди пластикові тунелі й будівельники у касках. Страйк, курячи на ходу, пішов вузьким тротуаром, огородженим металевим парканом, повз ями зі щебенистими краями, гучноголосими робітниками й відбійними молотками.

Він був утомлений, змучений; гостро свідомий болю у нозі, немитого тіла, жирної їжі, що важким клубком лежала у шлунку. З раптовим натхненням звернув на Саттор-роуд, подалі від гамору й скреготу дорожніх робіт, і набрав Рошель. Потрапив на автовідповідач; проте він уже сказав усе, що міг,— і все-таки переймався. Страйк майже шкодував, що не пішов за нею потай і не дізнався, де вона мешкає.

Повернувшись на Чаринг-Кросс-роуд і кульгаючи у тимчасовій тіні тунелю для пішоходів, Страйк пригадав, як його розбудила вранці Робін: увічливий стукіт у двері, пропозиція чаю, ретельне уникання теми розкладачки.

Не можна було дозволяти таке. Існують інші шляхи до інтимності — не тільки споглядання жіночої фігури у тісній сукні. Він не хотів пояснювати, чому спить на роботі; жахався особистих питань. А сам дозволив скластися ситуації, в якій

Робін назвала його Кормораном і вказала, що треба застебнути ґудзики. Не можна було отак заспатися.

Піднімаючись металевими сходами повз зачинені двері «Крауді Графіксу», Страйк вирішив решту дня триматися з Робін з холодною владністю, щоб збалансувати той випадковий погляд на волохате черево.

Та не встиг він прийняти рішення, як