Хрещений батько - Маріо Пьюзо
– Невже ти думаєш, що вийшла заміж за дурня?
Вона не відповіла. Не відповіла тому, що боялася не Фануччі, а власного чоловіка. Він змінювався у неї на очах, перетворювався на людину, від якої струменить якась загрозлива сила. Він завжди був спокійний і неговіркий, завжди був лагідний і розсудливий, – досить дивні риси в молодому сицилійцеві. Але тепер вона бачила, що він скидав машкару непримітної особи, бо вже вирішив піти за своїм призначенням. Він почав пізно, вже у двадцять п’ять, але це був знаменитий початок.
Віто Корлеоне вирішив убити Фануччі. Це дасть йому змогу поповнити свої грошові кошти на зайвих сімсот доларів. Адже триста доларів він мав сам заплатити шантажистові з «Чорної руки», та ще по двісті доларів дали йому Тессіо й Клеменца. Якщо він не вб’є Фануччі, йому доведеться віддати цьому гангстерові сімсот доларів дзвінкою готівкою. Життя Фануччі не мало для нього такої великої ціни. Він не збирався викидати сімсот доларів і дарувати життя. Якби Фануччі треба було сімсот доларів на операцію, щоб урятувати життя, він не дав би йому їх. Він нічим не був зобов’язаний перед Фануччі, вони не родичі, годі казати, що він не відчував ніякої приязні до цього виродка. Чому він мав дарувати Фануччі сімсот доларів?
А оскільки Фануччі хоче забрати від нього сімсот доларів силоміць, то чом би не продірявити Фануччі? Світ обійдеться без цієї особи.
Звісно, були й деякі практичні міркування. Адже Фануччі міг справді мати впливових друзів, котрі б забажали помститися. Та й сам собою він теж небезпечна людина, його не так просто порішити. Є ще й поліція та електричний стілець. Але Віто Корлеоне жив під смертним вироком з хвилини вбивства його батька. Дванадцятирічним хлопчаком він утікав від смерті й перетнув океан, потрапивши до невідомої країни, де прибрав собі дивне ім’я. І роки спокійного спостереження переконали його, що він має більше глузду й сміливості, ніж інші люди, хоча в нього ще не було нагоди виявити той глузд і сміливість.
І все ж таки він вагався, перш ніж зробити вирішальний крок до свого призначення. Він навіть запакував сімсот доларів в один згорток і для зручності поклав гроші у зручну бокову ліву кишеню штанів. У правій розмістив пістолет, якого йому дав Клеменца перед нападом на машину із шовковими убраннями.
Фануччі прийшов рівно о дев’ятій. Віто Корлеоне виставив глек із саморобним вином, взятим у Клеменци.
Фануччі поклав свого білого капелюха на стіл поряд із глеком. Він розпустив широку краватку, у яскравих барвах якої губилися плями від томатного соку. Після гарячого літнього дня в кімнаті стояла задуха, газовий світильник ледь блимав. У квартирі було дуже тихо. Але Віто Корлеоне аж морозило. Аби показати, що він нічого не замишляє, Віто передав згорток банкнот і уважно стежив за Фануччі, коли той, перерахувавши, витяг великий шкіряний гаманець і запхав у нього гроші. Фануччі відсьорбнув зі своєї склянки і сказав з кам’яним виразом на бровастому обличчі:
– Ти недодав мені ще дві сотні.
Віто Корлеоне відповів холодним розсудливим тоном:
– Я трохи витратився. Стільки часу ніде не працюю. Почекай кілька тижнів, я віддам.
Такий викрут міг удатись. Адже Фануччі урвав більшу частину суми, яку він заправив, і тепер міг почекати. Його навіть можна було б умовити, щоб подарував ту решту або почекав довше. Він посміхнувся, прикладаючись до склянки з вином, і зауважив:
– А ти не дурний, хлопче. Як це я не помічав тебе досі? Даремно тільки так смирно тримаєшся. Я б міг підшукати тобі якусь роботу, і то досить вигідну.
Ввічливим кивком Віто Корлеоне виявив свою зацікавленість і з пурпурового глека долив вина в склянку співрозмовника. Але Фануччі щось передумав, підвівся зі стільця й на прощання стис Віто руку.
– На добраніч, хлопче. Не ображаєшся, га? Якщо я зможу зробити тобі якусь послугу – свисни. Май на увазі, сьогодні ти зробив для себе велике діло.
Віто вичекав, доки Фануччі зійшов по східцях униз і вийшов із будинку. На вулиці ще було повно людей, які могли посвідчити, що він мирно залишив помешкання Корлеоне. Віто спостерігав крізь вікно. Він побачив, як Фануччі звернув за ріг у напрямку Одинадцятої авеню, і був певен, що той пішов до себе додому, можливо, щоб викласти здобич, перш ніж знов вийти на вулицю. А може, щоб залишити вдома пістолет. Віто Корлеоне вистрибнув із квартири й помчав прожогом по східцях угору, на дах, проскочив цілий квартал по дахах, а потім спустився вниз пожежною драбиною, що вела з горища у невеличкий порожній двір. Ногою прочинив задні двері й вийшов через парадний вхід на вулицю. Якраз у будинку навпроти винаймав квартиру Фануччі.
Поселення тягнулося на захід аж до Десятої авеню. На Одинадцятій авеню розміщувалися склади і підсобні приміщення, орендовані фірмами, які перевозили товари Нью-Йоркською центральною залізною дорогою та які хотіли мати доступ до вантажних складів, розташованих від Одинадцятої авеню до річки Гудзон. Житловий будинок Фануччі був одним із небагатьох, що залишився у цій дикій місцевості. У ньому мешкали переважно холостяки-кондуктори, робітники пристані й найдешевші повії. Ці люди не сиділи на вулицях і не теревенили, як почесні італійці. Вони сиділи у пивних барах, пропиваючи свій заробіток. Тому Віто Корлеоне здалося легкою справою прослизнути через пустинну Одинадцяту авеню і потрапити в передпокій житлового будинку Фануччі. Тут він вийняв пістолет, із якого ще не стріляв, і став чекати на Фануччі.
Він спостерігав через скляні двері передпокою, знаючи, що Фануччі мав би прийти з Десятої авеню.
Клеменца показав йому, де на пістолеті запобіжник, і Віто відвів його. Колись, ще малим хлопцем на Сицилії, коли ледве минуло дев’ять років, він часто ходив на полювання разом із батьком і часто стріляв з важкої рушниці, яку називають «лупара». Якраз вправність поводження з «лупарою» й призвела до того, що після загибелі батька вбивці винесли смертний вирок і йому.
Із затемненого під’їзду Віто побачив, як Фануччі білою плямою перейшов вулицю у напрямку до дверей. Віто відсахнувся, притиснувшись плечима до внутрішніх дверей, які вели на сходи. Пістолета він тримав напоготові, його простягнена рука всього якісь два кроки не сягала вуличних дверей. Двері прочинилися всередину. Білий, широкоплечий, грізний Фануччі затулив собою прозір у дверях. Віто Корлеоне вистрелив.
Прочинені двері частково випустили звук пострілу на вулицю, але