Безтурботний - Ю. Несбе
— Повірю.
— Однак я не брехав. Сім’я відкинула Анну. Для батька вона більше не існувала, він заборонив називати її ім’я у своїй присутності. Щоб уникнути таЬгіте. Розумієш?
— Чесно кажучи, ні.
Вони дійшли до будівлі Управління й зупинилися в очікуванні ліфта. Расколь пробурмотів щось нерозбірливе; вголос же він запитав:
— А чому ти вирішив, що мені можна вірити, Спіуні?
— Хіба у мене є вибір?
— Вибір завжди є.
— Набагато цікавіше, чому ти віриш мені. Хай ключ, який я тобі дав, дублікат ключа від квартири Анни, але ж зовсім не факт, що я знайшов його у вбивці.
Расколь похитав головою:
— Ти не зрозумів. Я не вірю нікому. Покладаюся лише на інстинкт. А він підказує мені, що ти зовсім не дурень. У кожного є щось, заради чого він живе. Те, що можна у нього відняти. У тому числі й у тебе. Це зовсім не складно.
Двері ліфта розкрились, і вони ввійшли всередину.
Поки Расколь проглядав відеозапис пограбування, Харрі в напівтемряві спостерігав за ним. Циган сидів із незворушним виглядом, випроставшись і щільно стиснувши долоні. Обличчя його залишалося безпристрасним навіть тоді, коли в «Камері тортур» пролунав спотворений звук пострілу з гвинтівки.
— Хочеш проглянути ще раз? — запитав Харрі, коли вони дійшли до останніх кадрів, на яких Забійник ішов по Індастрі-гате.
Не потрібно, — відмовився Расколь.
— Ну і?.. — Харрі спробував приховати збудження.
— А ще що-небудь є?
Харрі сприйняв це як поганий знак:
— Е-е. У нас є запис відеокамери із «Севен-елевен», розташованого навпроти, звідки він спостерігав за банком перед самим пограбуванням.
— Став.
Харрі прокрутив плівку двічі.
— Ну? — повторив він своє запитання, коли зображення на екрані знову змінилося заметіллю.
— Я так розумію, що було ще декілька нальотів, і ми могли б подивитись і ці записи, — сказав Расколь і поглянув на годинник. — Проте все це марна трата часу.
— Мені здавалося, ти говорив, що час — це єдине, чого у тебе в надлишку.
— Очевидна брехня. — Расколь підвівся і простягнув Харрі руку. — Якраз із часом у мене туго. Давай, Спіуні, пристібай нас.
Харрі подумки вилаявся. Він защипнув наручники на зап’ясті Расколя, і вони разом, бочком, протиснулися між столом і стіною до дверей. Харрі взявся за собачку замка.
— Більшість із тих,хто грабує банки, — прості хлоп’ята, — сказав Расколь. — Через те вони і грабують банки.
Харрі завмер.
— Одним із найзнаменитіших грабіжників був американець Віллі Саттон, — вів далі Расколь. — Коли він був спійманий і постав перед судом, суддя запитав його, чому він грабує банки. Саттон відповів: «Because that’s where the money is»[30]. У американців цей вираз став крилатим — мабуть, як приклад того, з якою геніальною прямотою і простотою можна висловлюватися. Щодо мене, я тут бачу лише ідіота, який попався. Кращі грабіжники банків — ті, що залишилися невідомими, але їх ніхто не цитує. Ти про них ніколи і не чув. Той, кого ви шукаєте, саме такий.
Харрі все ще вичікував.
— Гретте, — сказав Расколь.
— Гретте? — Беате так витріщила очі, що, здавалося Харрі, ще трохи — і вони вилізуть їй на лоба. — Гретте? — На шиї в неї нервово забилася тоненька жилка. — У Гретте алібі! Тронн Гретте — бухгалтер із розладнаними нервами, а зовсім ніякий не грабіжник! Тронн Гретте… та він…
— Він невинуватий, — сказав Харрі. — Знаю. — Зробивши крок усередину, він зачинив за собою двері її кабінету і плюхнувся на стілець біля письмового столу. — Але ми говоримо не про Тронне Гретте.
Беате розкрила і знову закрила рот, досить виразно зашльопавши при цьому губами.
— Ти чула про Льва Гретте? — запитав Харрі. — Расколь сказав, що йому досить було і перших тридцяти секунд, а далі він дивився лише для того, щоб остаточно переконатися. Тому що Лева Гретте вже багато років ніхто не бачив. Останнє, що чув про нього Расколь, — це що він живе за кордоном.
— Лев Гретте, — повторила Беате, і погляд її зробився відсутнім. — Пам’ятаю, батько розповідав мені про нього — такий кримінальний вундеркінд. Я читала рапорти про нальоти, в яких, як підозрювали, він брав участь, коли йому було всього шістнадцять. Він був легендою, тому що поліції так і не вдалося його затримати, а коли він зник, у нас не залишилося нічого, навіть його відбитків. — Вона подивилася на Харрі. — Як же я могла зробити таку дурницю?! Та ж фігура. Схоже обличчя. Це брат Тронна Гретте, вірно?
Харрі кивнув.
Беате наморщила лоб:
— Виходить, що Лев Гретте застрелив власну невістку.
— І це пояснює дещо інше, чи не так?
Подумавши, вона поволі кивнула:
— Двадцять сантиметрів між обличчями. Вони знали одне одного.
— І якщо Лев Гретте зрозумів, що його впізнали.
— Звичайно, — підхопила Беате. — Вона стала свідком, і він не міг допустити, щоб вона його впізнала.
Харрі підвівся.
— Піду попрошу Халворсена зварити нам що-небудь міцніше. Зараз дивитимемося відео.
— Готовий посперечатися, Леву Гретте заздалегідь не було відомо, що Стіне Гретте працює там, — сказав Харрі, дивлячись на екран. — Видно, він її впізнав, але все-таки вирішив використовувати як заручницю. Проте він мав розуміти, що зблизька вона обов’язково впізнає його — хоч би по голосу.
Беате здивовано похитала головою, дивлячись на кадрі, де поки панували мир і спокій, а Авґуст Шульц, який човгає підошвами, був іще на півдорозі до мети своєї подорожі.
— Тоді чому він усе-таки зробив це?
— Він професіонал. Не звик нічого залишати на волю випадку. Стіне Гретте була засуджена ось із цієї миті. — Харрі зупинив запис на тому місці, де нальотчик заходить до банку й оглядає приміщення, неначе скануючи його. — Як тільки Лев Гретте побачив її і зрозумів, що, можливо, вона його впізнає, він тут же вирішив — вона мусить померти. Тому він цілком міг використовувати її як заручницю.
— Абсолютно холоднокровно.
— Не те слово. Єдине, що я не зовсім розумію, — навіщо йому йти на вбивство, якщо його однаково вже розшукують за минулі пограбування?
Вебер увійшов до вітальні, тримаючи в руках тацю з кавою.
— Так, але