Безтурботний - Ю. Несбе
Харрі кивнув:
— Китайський генерал, військовий тактик. Написав трактат «Мистецтво війни».
—- Стверджують, що це він написав «Мистецтво війни». Я особисто гадаю, що автором трактату була жінка. На перший погляд, «Мистецтво війни» — керівництво з тактики ведення бою, проте якщо копнути глибше, в ньму описується, як узагалі перемагати в конфліктах. А ще точніше — мистецтво отримувати те, що хочеш, за найнижчою ціною. Той, хто виграв війну, не завжди виявляється переможцем. Багато хто завойовував корону, але при цьому ніс дуже великі втрати і міг правити лише на умовах, які висували їх нібито повергнуті супротивники. Коли йдеться про владу, жінки, на відміну від чоловіків, не такі марнославні. Вони не прагнуть продемонструвати свою владу всьому світу. Жінка хоче просто мати владу, яка дозволить їй отримати решту. Упевненість. їжу. Задоволення. Помсту. Мир. Вона — раціонально мислячий володар, що вміє будувати плани, здатний бачити далі окремих битв і переможного тріумфування. До того ж вона володіє природженою здатністю визначати слабкості своєї жертви та інстинктивно відчуває, коли і куди слід завдати удару. А коли краще утриматися. Навчитися цього не можна, Спіуни
— Тому ти і сидиш зараз у в’язниці?
Расколь заплющив очі й беззвучно розсміявся:
— Я міг би відповісти, але тобі не варто вірити жодному моєму слову. Сунь-цзи говорить, що перший принцип війни — це Іхотрегіе[29]. Повір мені — всі цигани брешуть.
— Гм. Значить, якщо я тобі повірю, вийде як у грецькому парадоксі про брехуна?
— Сам роби висновок, пане поліцейський, позаяк уже ти знаєш не тільки кримінальний кодекс. Якщо всі цигани брешуть, а я циган, виходить, неправда, ніби всі цигани брешуть. Тобто я говорю правду — всі цигани брешуть. Отже, брешу і я. Логічно замкнене коло, з якого неможливо вибратися. Таке і моє життя, і це єдине, що істинно. — Він розсміявся дзвінким, майже жіночим сміхом.
— Ну що ж. Я перед тобою розкрився. Тепер твоя черга.
Расколь якийсь час роздивлявся Харрі. Потім кивнув.
— Мене звуть Расколь Баксхет. Це албанське ім’я, хоча батько завжди заперечував, що ми албанці. Він називав Албанію анальним отвором Європи. Тому мені й усім моїм братам і сестрам говорили, що ми народилися в Румунії, хрестили нас у Болгарії, а обрізання робили в Угорщині.
Расколь розповів, що сім’я його, мабуть, належала до мекарій-ців — найчисленнішої групи албанських циган. Рятуючись від переслідувань Енвера Ходжі, що ненавидів циган, вони втекли з країни, перебравшись через гори до Чорногорії, а потім вирушили далі на схід.
— Нас гнали, хоч куди б ми прийшли. Стверджували, що ми злодії. Ми і справді крали, але вони навіть не утрудняли себе пошуком доказів — єдиним доказом проти нас було те, що ми цигани. Я все це розповідаю тому, що цигана не можна зрозуміти, не уявивши собі, що він від народження носить на лобі клеймо нижчої касти. Всі режими в Європі вічно переслідували нас, чи то фашисти, чи то комуністи або демократи. Просто фашисти робили це набагато ефективніше. У циган немає якогось особливого ставлення до голокосту — він не дуже відрізнявся від тих гонінь, до яких ми здавна звикли. Ти мені, здається, не віриш?
Харрі знизав плечима. Расколь схрестив руки на грудях:
— Тисяча п’ятсот вісімдесят дев’ятого року в Данії було введено страту для всіх циганських ватажків. Через півстоліття шведи ухвалили вішати всіх циган чоловічої статі. У Моравії циганкам відрізали ліве вухо, в Богемії — праве. Архієпископ Майнца проголосив, що всіх циган слід страчувати без суду, бо сам їхній спосіб життя заборонений. Тисяча сімсот двадцять п’ятого року в Пруссії було прийнято закон, згідно з яким усі цигани, старші за вісімнадцять років, підлягали страті без ніякого судового розгляду, проте пізніше закон був змінено — віковий бар’єр понижено до чотирнадцяти років. Четверо братів батька померли у в’язниці. І тільки один із них — під час війни. Мені продовжувати?
Харрі похитав головою.
— Але і тут є логічно замкнуте коло, — вів далі Расколь. — Причина того, що нас переслідують, але ми виживаємо, завжди одна. Ми є — і будемо — інші. Як ніхто не приймає нас до себе, так і ми не приймаємо до себе ґадзо. ІДиган — це містичний і грізний чужак, про якого точно нічого не відомо, проте ходить маса чуток. Упродовж багатьох поколінь циган уважали канібалами. Коли я ріс — у Балтені під Бухарестом, — стверджували, що хми нащадки Каїна і засуджені на вічну погибель. Сусіди-ґадзо сунули нам гроші, щоб ми трималися подалі від них.
Погляд Расколя блукав по глухих стінах.
— Батько мій був ковалем, але в Румунії для ковалів не було роботи. Нам довелося перебратися на сміттєве звалище на околиці міста, де жили цигани-кальдерас. В Албанії батько був булибасом — місцевим ватажком і суддею. А тут, серед циган-кальдерас, просто безробітним ковалем.
Расколь важко зітхнув.
— Ніколи не забуду виразу його очей, коли він прийшов додому, ведучи за собою на повідці ручне буре ведмежа. Він купив його на останні гроші у циган-урсарійців. «Він уміє танцювати», — сказав батько. Комуністи платили за те, щоб подивитись, як звір танцює. Це дозволяло їм думати, що вони кращі за нього. Стефан, мій брат, намагався годувати ведмежа, але те нічого не їло. Мати запитала батька, чи не хворий ведмідь, але той відповів, що всю дорогу від Бухареста вони йшли пішки і звірові просто потрібно відпочити. Через чотири дні ведмежа здохло.
Расколь знову заплющив очі й усміхнувся своєю сумною усмішкою:
— Тієї ж осені, засуджені на вічну погибель, ми із Стефаном втекли. Двома ротами менше. Ми вирушили на північ.
— Скільки вам було років?
— Мені дев’ять, йому дванадцять. У нас був план перебратися до Західної Німеччини. У той час там приймали біженців зі всієї Європи і годували їх — таким чином німці замолювали свої гріхи. Стефан вважав, що чим ми молодші, тим більше шансів у нас туди потрапити. Але на кордоні з Польщею нас зупинили. Проте ми дісталися Варшави й заночували під мостом, загорнувшись кожен у свою вовняну ковдру, за огорожею східного залізничного терміналу в районі Всходні. Ми знали, що тут можна відшукати шлепера — провідника, що переправляє людей туди, куди їм потрібно. Після кількох днів пошуків ми зустріли чоловіка, що говорив по-румунськи й
