Безтурботний - Ю. Несбе

— Зовсім ні, — відповів добре знайомий голос. Сусід по столику підвівся. — Я саме збирався йти.

Харрі відчув, як волосся на потилиці помалу починає настовбурчуватися. Не з якихось принципових міркувань, а чисто інстинктивно.

— Що ж, до вечора. — Том Вол ер обдарував почервонілу мов рак Беате білозубою усмішкою, підхопив свою тацю, кивнув Харpi й пішов. Беате, уткнувшись у бутерброд із коричневим сиром[28], силкувалася надати обличчю більш-менш нейтрального виразу; Харрі тим часом плюхнувся навпроти.

-Ну?

— Про що ти? — з перебільшено нерозуміючим виглядом прощебетала вона.

— На моєму автовідповідачі було повідомлення, що в тебе є щось новеньке, — сказав Харрі. — Мені здалося, це терміново.

— Я розібралася. — Беате відпила ковток молока зі склянки. — У тих начерках обличчя Забійника, яких видала програма. Мене все мучила думка, що вони мені когось нагадують,

— Ті роздруки, що ти мені показувала? Але там немає нічого, хоч би віддалено схожого на обличчя. Просто випадковий набір рисочок.

— Та все ж.

Харрі знизав плечима:

— Що ж, це в тебе fusiform gyrus. Гаразд, далі.

— Сьогодні вночі я зрозуміла, кого. — Вона зробила ще ковток і промокнула сліди молока серветкою.

— І кого ж?

— Тронна Гретте.

Харрі міряв її поглядом:

— Ти що, знущаєшся?

— Ні, — відповіла вона. — Просто говорю, що є певна схожість. До того ж Гретте перебував поблизу від Бугстадвеєн якраз у момент вбивства. Проте, як я сказала, я в усьому розібралася.

— А як…

— Я зв’язалася з лікарнею Геуста. Якщо це той же нальотчик, який потім пограбував відділення Норвезького банку на Кіркевеєн, то це не Гретте. В той момент він сидів у телехолі в компанії як мінімум трьох санітарів. Я послала хлопців із криміналістичного відділу зняти у Гретте відбитки пальців. Вебер щойно порівняв їх із відбитком на пляшці з-під кока-коли. Абсолютно точно, він йому не належить.

— Значить, раз вряди-годи ти помилилася?

Беате уперто хитнула головою:

— Ні, просто ми шукаємо людину, чиї фізичні характеристики ідентичні параметрам Гретте.

— Прошу мене вибачити, Беате, проте вимушений зауважити, що у Гретте немає ні фізичних, ні яких-небудь інших характеристик. Він бухгалтер, і зовнішність у нього як у бухгалтера. Я навіть уже не пам’ятаю, який він має вигляд.

— Нічого, — сказала вона, розгортаючи наступний бутерброд, — зате я пам’ятаю. У нас є на що спертися.

— Гм. У мене теж є новина. Можливо, хороша.

— Так?

— Я зараз двину в «Ботсен». Расколь виявив бажання поговорити зі мною.

— Он як?! Що ж, удачі.

— Дякую. — Харрі підвівся і, трохи пом’явшись, нарешті зважився: — Знаю, я не твій батько, але можна я тобі дещо скажу?

— Будь ласка.

Роззирнувшись на всі боки, він переконався, що їх ніхто не чує, і лише після цього ризикнув:

— На твоєму місці я був би обережніший із Волером.

—- Спасибі. — Беате відкусила великий шматок. — Але взагалі-то ти все правильно сказав про себе і про мого батька.

— Усе своє життя я прожив у Норвегії, — почав Харрі. — Виріс в Уппсалі. Батьки були вчителями. Батько мій зараз на пенсії; відтоді як померла мама, він живе як уві сні, лише зрідка відвідуючи нас, безсонних. Моїй молодшій сестричці його дуже не вистачає. Вважаю, мені теж. Мені бракує їх обох. Вони думали, що я буду вчителем. Я теж так вважав. Замість цього вступив до Школи поліції. Трохи вивчав право. Якщо мене запитають, чому я став поліцейським, я наведу десять вагомих причин, хоча сам не вірю в жодну. Тепер я про це вже і не думаю. Це просто робота, за яку я отримую гроші; іноді мені вдається зробити щось хороше, таке, що довго ще пам’ятатимуть. Мені не було і тридцяти, коли я став алкоголіком. А може, і двадцяти — це як подивитися. Кажуть, алкоголізм закладений на генному рівні. Цілком можливо. Коли я виріс, то дізнався, що мій дід, який жив в Ондальснесі, напивався щодня впродовж п’ятдесяти років. Ми бували там щоліта доти, аж поки мені виповнилося п’ятнадцять, і я нічого не помічав. На жаль, цього його таланту я не успадкував. Витворяв таке, що просто не могло пройти непоміченим. Коротше кажучи, це диво, що я все ще працюю в поліції.

Харрі покосився на табличку «Не курити» і закурив.

— Ми з Анною були коханцями шість тижнів. Вона не любила мене. Я не любив її. Порвав із нею скоріше для її ж користі. Хоча вона думала інакше.

Другий чоловік, що перебував у кімнаті, кивнув.

— За своє життя я любив трьох жінок, — вів далі Харрі. — Спочатку було перше юнацьке кохання, я навіть трохи не одружився з нею, але потім у нас усе розладналося. Вона наклала на себе руки через багато років опісля нашої останньої зустрічі. Я до цього не маю ніякого відношення. Іншу було вбито на іншому кінці світу людиною, за якою я полював. Те ж саме сталось і з моїм напарником, Елен. Не знаю чому, але жінки, які оточують мене, помирають. Може, всьому провиною гени.

— А третя твоя кохана жінка?

Третя жінка. Третій ключ.Харрі погладив пальцями ініціали АА і борідку ключа, який Расколь підштовхнув до нього на інший кінець столу, ледве Харрі увійшов до кімнати. Коли Харрі поцікавився, чи ідентичний цей ключ тому, що був посланий йому поштою, Расколь кивнув.

А потім попросив Харрі розповісти про себе.

І ось тепер Расколь сидів, обперши лікті об стіл і сплівши довгі худі пальці, мовби для молитви. Несправну трубку світильника замінили, і тепер світло, що падало на його обличчя, надавало йому рівного блідо-блакитного відтінку.

— Третя жінка зараз у Москві, — сказав Харрі. — Гадаю, вона цілком життєздатна.

— Вона твоя?

— Я б не став це так називати.

—Але ви разом?

—Так.

— І плануєте бути разом решту життя?

— Ну-у. Ми нічого не планували. Ще дуже рано про це думати.

Расколь сумно посміхнувся:

— Тобто ти ще не планував. Жінки, проте, планують. Вони планують завжди.

— Так само як і ти?

Расколь похитав головою:

— Я вмію планувати крадіжки грошей. Що стосується крадіжки сердець, тут усі чоловіки — жалюгідні любителі. Ми можемо вважати, що завоювали її, подібно до полководця, що зайняв ворожу фортецю, але надто пізно помічаємо —