Безтурботний - Ю. Несбе

кимось помічено. Проте він пробув у Анни весь вечір. Це може підтвердити її чуйна сусідка Астрід Монсен, яка чула, як він дзвонив у двері на самому початку вечора. А ось наш із вами чоловік — ні, він не дзвонив. Наш чоловік сам відчинив під’їзд і сам увійшов до квартири.

Харрі узяв із дошки чорного короля і порівняв його з білим. Якщо не придивлятись, їх можна було визнати практично ідентичними.

— Пістолет не був зареєстрований. Можливо, він належав Анні, можливо, йому самому. Що саме відбулося в квартирі, я не знаю. Швидше за все, світ про це так і не дізнається, бо вона мертва. А в поліції її смерть визнали самогубством і справу закрили.

— «Я»? «У поліції»? — Расколь поторкав свою козлину борідку. — А чому ж не «ми», «у нас»? Ви що, старший інспекторе, намагаєтеся переконати мене, що дієте самостійно?

— Що ви маєте на увазі?

— Ви чудово розумієте, що я маю на увазі. Підозрюю, що ви навмисне відіслали напарника, щоб змусити мене повірити, ніби у все це дійсно посвячені тільки ви і я. Одначе… — Він поволі з’єднав долоні. Не можна виключати, що все так і було. Ще кому-небудь відомо те, про що знаєте ви?

Харрі похитав головою.

— Так чого ж вам треба? Грошей?

-Ні.

— На вашому місці, старший інспекторе, я б не поспішав з відповіддю. Адже я поки що не сказав, наскільки цінною є для мене ваша інформація. Може статися, мова піде про велику суму. Зрозуміло, якщо ви зумієте надати докази сказаного. А покарання винного може бути здійснено — скажімо, так — у приватному порядку, без залучення офіційних властей.

— Питання не в цьому, — заперечив Харрі, сподіваючись, що крапельки поту, які виступили в нього на лобі, непомітні співбесідникові. — Питання в тому, наскільки ваша інформація виявиться цінною для мене.

— Так що ти пропонуєш, Спіуні?

— Ось що я пропоную, — сказав Харрі, тримаючи обох шахових королів в одній руці. — Нічию. Ви розповідаєте мені, хто такий Забійник. А я здобуваю докази проти людини, що вбила Анну.

Расколь неголосно розсміявся:

— Ах ось воно що. Можеш іти, Спіуні.

— Подумайте про це, Расколь.

— Не варто. Я довіряю людям, які полюють за грошима, а не якимсь там хрестоносцям.

Очі їх зустрілися. Світильник блимнув і зашипів. Харрі кивнув, поставив фігури на стіл, підвівся, підійшов до дверей і постукав.

— Мабуть, ви її любили, — сказав він, стоячи спиною до Расколя. — Квартира на Соргенфрі-гате офіційно зареєстрована на ваше ім’я, а я-то знаю, як туго було в Анни з грошима.

— І що далі?

— Оскільки це ваша квартира, я залишив розпорядження, щоб ключ передали вам. Його мають доставити сьогодні протягом дня. Рекомендую вам порівняти його з тим, який ви щойно отримали від мене.

— Навіщо?

— Існували всього три ключі від квартири Анни. Один був у неї, інший вона передала електрикові. Цей я знайшов у нічному столику заміського будинку тієї людини, про яку вам говорив. Це третій, останній, ключ. Єдиний, яким міг скористатися вбивця, якщо Анна справді була убита.

За дверима почулися кроки.

— Ну і, нарешті, ще дещо. Зрозуміло, якщо, по-вашому, це підтверджує мою розповідь, — додав Харрі. — Зараз я просто рятую свою шкуру.

22

Америка

Якщо хочеш випити, місце завжди знайдеться. Взяти, наприклад, «У Маліка» на Тересес-гате. Звичайний бар із гамбургерами, ні натяку на те, що робило розпивочну «Шрьодер» загалом гідним закладом. Ну та якщо вірити чуткам, гамбургери у Маліка трохи кращі, ніж у конкурентів, а інтер’єр в індійському стилі з неодмінною фотографією норвезького королівського подружжя на найвиднішому місці з деякою натяжкою можна вважати не позбавленим певного простакуватого шарму. Так чи інакше, це була тільки жалюгідна забігайлівка, до якої людина, готова заплатити за випивку в пристойному місці, ніколи не загляне, щоб накотити свої звичайні півлітра пивця.

Харрі це не стосувалося.

Правда, він давно вже не бував «У Маліка», але, роззирнувшись на всі боки, відзначив, що все тут, як і раніше. Ейстейн в компанії декількох товаришів по чарці та однієї товаришки сидів за столиком для тих, що палять. Під акомпанемент застарілих поп-хітів, Євроспорту й шиплячої олії текла неспішна дружня бесіда про виграші в лотерею, останні кримінальні новини й етичні якості відсутнього приятеля.

— А-а, Харрі, привіт! — хрипкий голос Ейстейна зумів пробитися крізь усі інші звуки. Труснувши довгим масним волоссям, він витер долоню об холошу і простягнув Харрі руку.

— Це той коп, про якого я вам говорив, хлоп’ята. Він іще пристрелив одного типа в Австралії. Прямо в лобешник улупив, вірно?

—- Здорово! — відгукнувся один із його приятелів, обличчя якого Харрі не бачив — той сидів, нахилившись уперед, так що довге волосся приховувало не тільки обличчя, але й півлітровий кухоль, який стояв перед ним. — Загалом, виходить, прибрав сміття.

Харрі вказав на вільний столик; Ейстейн кивнув, згасив недопалок, сунув у нагрудну кишеню джинсової сорочки пачку тютюну для самокруток і сконцентрував усю свою увагу на тому, аби перенести на нове місце, не проливши при цьому ні краплі, щойно отриманий кухоль пива.

— Давненько тебе не зустрічав, — зауважив Ейстейн, згортаючи собі нову самокрутку. — Втім, як і решти хлоп’ят. Зовсім їх не бачу. Всі роз’їхалися, переженилися, завели дітей. — Ейстейн вичавив із себе сухий, гіркий смішок. — Стали такими правильними — куди там. Хто б міг подумати.

— Гм.

— В Уппсалі ж коли-небудь буваєш, га? Адже твій батько живе все в тому ж будинку, вірно?

— Так, але я до нього рідко заїжджаю. Іноді говоримо по телефону.

— А сестричка як? Не краще?

Харрі усміхнувся:

— При синдромі Дауна, Ейстейн, покращень не буває. Але вона, загалом, справляється. Живе сама у власній квартирці в Согне[26]. Навіть хлопець у неї є.

— Ого! Та в неї, здається, все краще, ніж у мене.

— Ти все шоферуєш?

— Ага. Щойно змінив господаря. Колишній вважав, що від мене, бачте, погано пахне. Ідіот чбртів.

— А до комп’ютера повернутися не хочеш?

— Чого ж тут не хотіти?! — Стримуючи гіркий смішок, Ейстейн ледве не поперхнувся: у цей момент він якраз заклеював самокрутку —- водив кінчиком язика по краю папірця. — Мільйон за рік, солідна контора — зрозуміло, я був би дуже навіть не