Безтурботний - Ю. Несбе

— Будь ласка, — здивовано сказала вона, звертаючи на вулицю перед Тоєн-парком. — Куди їдемо?

— Треба б провідати Тронна Гретте.

Сітки на тенісному корті не було. І не було світла в жодному з вікон квартири Гретте.

— Немає вдома, — констатувала Беате, коли і після другого дзвінка їм ніхто не відчинив.

Сусідське вікно несподівано відчинилося.

— Тронн там, удома він, — почувся гаркавий голос, і у вікні з’явилося зморщене баб’яче личко, яке показалося Харрі ще смаглявішим, аніж минулого разу. — Просто відчиняти не хоче. Дзвоніть довше, він відчинить.

Беате рішуче втопила кнопку, і з квартири донеслася дзвінка однотонна трель, що неприємно різонула слух. Сусідське вікно зачинилось, і відразу ж услід за цим вони побачили бліде обличчя з синяво-чорними колами навколо очей, які поглядали на них із якнайглибшою байдужістю. На Тронне Гретте був жовтий халат. Вигляд він мав такий, ніби щойно підвівся з ліжка, проспавши цілий тиждень. І не виспався. Не кажучи ні слова, він жестом запропонував їм увійти. При цьому промінь сонця яскраво запалив діамант на його лівому мізинці.

— Лев був не таким, як усі, — сказав Тронн. — У п’ятнадцять років він ледве не вбив людину.

Він мрійно всміхнувся, мовби це був один із найдорожчих його спогадів.

— Ми з ним неначе поділили на двох один повний комплект генів. Те, чого не було в нього, було у мене, й навпаки. Ми виросли тут, у Дісенгренді, в цьому самому будинку. Лева знала вся округа, а я — я був просто його молодшим братом. Перші мої спогади — про школу: про те, як на змінах Лев ходив по водостоку. Водостік був на рівні четвертого поверху, і ніхто з учителів не наважувався зняти брата. Ми стояли внизу й підбадьорювали його криками, поки він там танцював, балансуючи руками. Як зараз, бачу його фігурку на тлі блакитного неба. Я зовсім не боявся за нього, мені й на думку не могло спасти, що мій старший брат може зірватися. Здається, всі присутні переживали такі самі почуття. Лев — єдиний, хто міг упоратися з братами Гаустенами з блокових будинків на Травервеєн, хоча вони були на два роки старші й уже встигли побувати в колонії для неповнолітніх. Коли Леву було чотирнадцять, він украв у батька автомобіль, з’їздив до Ліллес-трьома й повернувся звідти з красивим пакетом, який поцупив у кіоску на станції. Батько так нічого й не помітив. А пакет Лев подарував мені.

Здавалося, ще трохи — і Тронн Гретте всміхнеться. Вони влаштувалися за столом на кухні. Тронн приготував какао. Порошок він насипав у чашки просто з банки, яку спочатку довго крутив у руках і розглядав. На її металевій поверхні тушшю було виведено: «КАКАО». Почерк акуратний — видно, жіночий.

— Адже і з нього цілком моглб вийти щось путнє, — продовжував Тронн. — Біда в тому, що йому все швидко набридало. Всі говорили, що такого талановитого футболіста в команді «Шейд» не було вже багато років. Його навіть запросили грати за юнацьку збірну країни, але одного разу він просто сказав, що не хоче більше ходити на тренування. Коли йому виповнилося п’ятнадцять, він узяв у когось гітару і вже через два місяці виступав у школі з власними композиціями. Один хлопець, якого звали Воктор[31], запропонував йому грати в їхньому ансамблі в Гроруді, проте Лев відмовився — на його думку, решта музикантів гурту йому і в підметки не годилися. Все у нього виходило само собою. У нього і в школі все йшло б як по маслу, якби він робив уроки і трохи менше прогулював. — Тронн криво посміхнувся. — Розплачуючись краденими ласощами, він змусив мене навчитися копіювати його почерк, аби я писав за нього твори. Отже з норвезької в нього завжди були хороші оцінки. — Тронн навіть засміявся, проте тут же різко обірвав себе і знову посерйознішав. — Потім гітара йому набридла, і він вступив до молодіжної банди старших хлопців із Орвола. Лев ніколи не шкодував про те, від чого відмовлявся, постійно прагнучи знайти щось нове, краще, цікавіше.

— Може, безглуздо запитувати про це його брата, — сказав Харрі. — Але ти дійсно добре його знаєш?

Якийсь час Тронн роздумував:

— А запитання-то зовсім не дурне. Так, ми з ним росли разом. Так, Лев був товариським і цікавим хлопцем, із яким усі — і хлопці, й дівчата — були не проти познайомитися. Проте насправді він самотній вовк. Одного разу він признався мені, що у нього немає справжніх друзів — тільки поклонники і прихильниці. Багато чого в ньому я не міг зрозуміти. Наприклад, коли брати Гаустени приходили до нас битись. їх було троє, і всі старші за Лева. Місцеві хлопчиська кидалися врозтіч, ледве забачивши їх. Але тільки не Лев. Він і не думав тікати. Вони лупцювали його п’ять років. Та якось одного разу старший із них, Рогер, з’явився сам. Як завжди, ми розбіглися. Коли я обережно виглянув із-за будинку, то побачив, що Рогер лежить навзнак, а Лев сидить на ньому верхи. Ногами він затиснув руки Рогера, а сам тримав прутик. Я підійшов ближче, щоб усе бачити. Окрім важкого сопіння, жоден із них не видав ні звуку. І тут я став свідком того, як Лев устромив прутик Рогеру просто в око.

Беате засовалася на стільці.

— Лев діяв зосереджено, ніби займався справою, що вимагала найбільшої точності й акуратності. Схоже, він збирався вийняти очне яблуко. У Рогера з ока текла кров, з мочки вуха вона капала на асфальт. Стояла така тиша, що був чутний звук падаючих крапель — кап-кап.

— І що ти зробив? — запитала Беате.

— Виблював. Я ніколи не виносив вигляду крові — мене від цього мутить і стає погано. — Тронн поволі похитав головою. — Лев відпустив Рогера і пішов зі мною додому. Око Рогеру врятували, проте після цього брати Гаустени до нас більше не потикались. Але я так і не зміг забути те, що побачив: Лева з прутиком у руці. Тоді я ще подумав, що деколи мій старший брат перетворюється на іншу людину, якої я зовсім не знаю. На жаль, такі перетворення почали відбуватися з ним усе частіше й частіше.

— Ти говорив про те, ніби він намагався когось убити?

— Це трапилось якось недільним ранком. Прихопивши з собою викрутку й олівець,