Безтурботний - Ю. Несбе

Лев вирушив на велосипеді до одного з пішохідних містків біля кільцевої автодороги. Адже ви бували на таких містках, знаєте? Досить неприємне відчуття, тому що йти доводиться на семиметровій висоті по ґратчастих металевих квадратиках, крізь які видно все, що робиться під тобою. Як я вже сказав, стояв недільний ранок і народу було небагато. Лев відкрутив гвинти, якими кріпився майданчик, залишивїпи тільки два з одного краю, а під інший підклав олівець. І почав чекати. Першою показалася пані, «очевидно, свіжовідтрахана», як висловився Лев. Виряджена, скуйовджена, щохвилини чортихаючись, вона шкандибала на зламаній шпильці. — Тронн неголосно розсміявся. — До п’ятнадцяти років Лев багато що встиг побачити і спробувати. — Він підніс чашку до рота і застиг, здивовано дивлячись у вікно на сміттєвоз, що зупинився біля помийних баків за сушкою для білизни. Сьогодні у нас що, понеділок?

— Ні, — відповів Харрі. Він так і не доторкнувся до своєї чашки. — Так що ж було з цією дівчиною?

— Адже там два ряди ґрат. Вона пішла по лівому. «Неталан», — говорив потім Лев. Він би віддав перевагу їй, а не старому. Загалом, по правому ряду ішов старий. Через підкладений олівець відгвинчені ґрати виступали, і Льву здалося, що старий помітив небезпеку — в міру наближення до неї він ішов усе повільніше й повільніше. Перш ніж зробити останній крок, він немов застиг із піднятою ногою.

Поволі хитаючи головою, Тронн споглядав, як сміттєвоз із шумом заковтує сусідське сміття.

— Ледве він опустив ногу, як ґрати звалилися вниз, мов кришка люка. Ну знаєте, такого, який використовують, щоб вішати людей. Старий упав на асфальт і зламав собі обидві гомілки. Якби це сталося не в неділю вранці, його б тут же переїхала машина. «Неталан», — сказав Лев.

— А в поліції він теж це повторив? — поцікавився Харрі.

— Еге-е, поліція, — на розтяг мовив Тронн, дивлячись у свою чашку. — Вони прийшли через два дні. Двері їм відчинив я. Вони запитали, чи належить велосипед, що стоїть на вулиці, кому-небудь у будинку. Я відповів ствердно. Виявилось, що свідок бачив, як Лев від’їжджав од пішохідного містка. Він повідомив поліції прикмети велосипеда і хлопця в червоній куртці. Я показав їм червону дуту куртку, яка тоді була на братові.

—Ти? — здивувався Харрі. — Виходить, ти здав власного брата?

Тронн зітхнув:

— Я сказав, що це мій велосипед і моя куртка. Зовні ми з Левом дуже схожі.

— Навіщо ти так учинив?

— Мені було чотирнадцять — дуже мало, щоб мене карати. А Лева б відправили до колонії для неповнолітніх, туди, де побував Рогер Гаустен,

— А як до цього поставилися батько з матір’ю?

— Що вони могли сказати? Всі, хто нас знав, здогадувалися, чиїх рук це справа. Лев був хуліганом, він крав солодощі й кидався камінням, а я — тихий, слухняний хлопчик, який старанно вчився і переводив стареньких через вулицю. У сім’ї про це просто більше ніколи не говорили.

Беате кашлянула:

— А хто вирішив, що краще буде, коли ти візьмеш провину на себе?

— Я сам. Я любив Лева більше всіх на світі. Я і зараз розповідаю це тільки тому, що термін давності у справі вже закінчився. А крім того… — Тронн всміхнувся своєю характерною байдужою усмішкою. — Іноді мені навіть хотілося, щоб це я наважився на такий вчинок.

Харрі та Беате мовчки крутили в руках чашки. Харрі роздумував, кому з них зараз варто поставити наступне запитання. Якби з ним була Елен, вони б уже давно розібралися.

— Де… — одночасно почали обоє. Тронн здивовано заморгав. Харрі, поступаючись, кивнув Беате.

— Де твій брат зараз? — запитала вона.

— Де… де зараз Лев? — Тронн подивився на неї, явно не розуміючи.

— Так, — підтвердила вона. — Нам відомо, що якийсь час тому він зник.

Гретте обернувся до Харрі.

— Ви не говорили, що мова у нас піде про Лева. — У голосі його звучали докірливі нотки.

— Ми сказали, що хотіли б побалакати про те про се, — сказав Харрі. — Про «те» ми вже побалакали.

Тронн різко підвівся, схопив чашку, поспішно підійшов до раковини і виплеснув залишки какао:

— Але Лев… він же… Яке він має до всього цього відношення?

— Може, і ніякого, — сказав Харрі. — У такому разі нам тим більше знадобиться твоя допомога, щоб довести його непричетність.

— Його ж навіть немає в країні, — простогнав Тронн, повертаючись до них.

Беате і Харрі перезирнулися.

— А де він живе? — запитав Харрі.

Перш ніж відповісти, Тронн помовчав рівно на одну десяту частку секунди довше, ніж потрібно:

— Не знаю.

Харрі провів очима від’їжджаючий жовтий сміттєвоз:

— Не дуже-то в тебе виходить брехати.

Тронн, не відповідаючи, дивився на нього застиглим поглядом.

Харрі гмикнув.

— Може, нам і не варто розраховувати, що ти допоможеш нам відшукати свого братика. З іншого боку, це ж твою дружину вбили. І у нас є свідок, який стверджує, що вбивця — твій брат. — Вимовляючи останні слова, він підвів погляд на Тронна і побачив, як на шиї в того під в’ялою блідою шкірою нервово сіпнувся кадик. У повислій услід за цим тиші чутно було, як у сусідів грає радіо.

Харрі кашлянув:

— Отже ми були б вельми вдячні, якби ти все ж таки зумів нам що-небудь повідомити.

Тронн похитав головою.

Ще якийсь час посиділи мовчки. Потім Харрі підвівся:

— Гаразд, якщо надумаєш, ти знаєш, як нас знайти.

Вони стояли на ґанку, і Тронн мав такий змучений вигляд, як тоді, коли вони тільки прийшли до нього. Харрі, примружившись, подивився на низьке4сонце, що прозирало з-за хмар.

— Розумію, Гретте, це нелегко, — сказав він. — Але може, саме зараз час зняти з себе ту червону куртку.

Під вечір хмари розсіялися. Дорогою додому від «Шрьодера» в кінці Доврегата Харрі зупинився, задер голову і подивився на небо. У безмісячній вишині тихо мерехтіли зірки. Один вогник — літак — поволі плив на північ у бік Гардерму-ена. Туманність «Кінська Голова» в сузір’ї Оріон. Туманність «Кінська Голова». Оріон. Хто ж йому про це розповідав? Невже Анна?

Увійшовши до квартири, він насамперед увімкнув центральний канал, аби послухати новини. Різні героїчні історії про мужність американських пожежників. Довелося вимикати. Знизу з вулиці доносився чоловічий голос, що викрикував жіноче ім’я. Судячи з голосу, чоловік