Заміж у покарання - Марія Акулова

– Салам…

У душі та голові – вихори. Я вітаюся, відштовхуюсь від стіни і трохи відходжу.

Так само готуюся вдихнути натяк на іншу. Навіщо себе знищую? Не знаю…

– Ти голодний? – Не впевнена, що моє питання доречне, але коли Айдар мотає головою, стає прикро. Мабуть, із кимось уже поїв.

– Я не надовго.

Чоловік відповідає спокійно. Без роздратування. По ньому видно, що не зовсім зі мною зараз – думає про щось. Напевно, тому не помічає, що я кривлюсь. Занадто гостро реагую на все.

Ненадовго – бо інша чекає?

– Щось трапилося? – Кидаю питання вже в широку спину, тому що Айдар встиг пройти повз і рухається до сходів. Взявшись за перила, озирається.

Погляд такий, наче тільки зараз мене побачив. Це посилює біль. Виходить, пройшов повз і забути встиг.

Хто я? Звірятка для нього чи меблі? Ми починали, як приятелі, але з кожним днем він дає мені все менше, а моя потреба навпаки зростає.

– Ні, все добре. А у тебе?

– Теж.

Як у мене насправді, йому не цікаво. Тому брешу.

Айдар посміхається коротким ривком губ вгору. Швидко стає серйозним. Я бачу, що поспішає. Бачу, що заважаю йому і своїми питаннями та й просто присутністю. Може навіть дратую, хоч це навряд, він терплячий. Але все одно бридко...

Роблю крок назад у вітальню та опускаю погляд.

– Ви вгору йшли…

Знову по-дурному переходжу на ви.

Він підніметься, я схоплю будь-яку книжку і втечу.

І чоловік справді робить крок сходами вгору. Моє серце обривається. Лежить десь у п'ятах, а потім як за ниточку сіпається на місце, коли Айдар гальмує і повертає голову. Я дивлюся нагору, сподіваючись на одне: нехай він буде надто зайнятий своїми думками, щоб побачити в очах ще й мої, які приховати я просто не здатна. 

Не їдь до іншої. Будь ласка…

– Ти чимось зайнята?

Навіть якби була зайнята – звільнилася б.

Повільно переводжу голову з боку на бік, а потім знову дивлюся в обличчя. Ви мені розбили серце, жорстокий прокуроре. Знаєте?

Не знає, звісно. Та й байдуже це.

Айдар тягнеться до чола і коротко тре. Киваючи вгору, запитує:

– Мені речі треба зібрати. Допоможеш?

***

Моя допомога Айдарові не потрібна, це очевидно нам обом, але я погодилася, а тепер сиджу на краю вже його ліжка і стежу, як чоловік перебирає речі, щось закидає у валізу, щось пакує у чохли.

Втручатися в мене рука не піднімається. Тільки заваджу. Намагаюся дихати тихо та не надто глибоко. А ще непомітно ковзаю поглядом по стінах, меблях, самому Айдарові...

За проведений разом місяць із невеликим заходила до його спальні не дуже часто. Завжди почувалася  ніяково, нічого зайвого не чіпала, не хотіла порушувати чужі кордони.

Сьогоднішнє запрошення Айдара – ні про що серйозне не свідчить, але опинитися тут з його волі для мене вже важливо.

У розкриту валізу опускається стопка білизни. Я рахую кількість пар. Почуваюся слабочкою, злюся. Вирішаю, що краще вголос:

— Ти надовго?

Хочеться почати з «куди» та «з ким», але це був би явний перегин.

Айдар гальмує, упирається кулаками в боки, обводить спальню поглядом, а потім фокусується на мені. У ньому немає ні натяку на ніжність, але я все одно тану. От же дурненька ...

— Чотири дні.

Як довго…

– Ти відпочити чи…

Погляд чоловіка знову на мені. Мій прокурор усміхається. Ще не відповів, а мені вже легше.

Так, я вмію себе накрутити. Ти все правильно зрозумів.

— По роботі, Айк. Пара зустрічей. Ну і заразом додому заїду.

Серце гомонить у вухах. Я киваю, залишаючи погляд унизу. Як не ляпнути, що я теж до нього додому заїхала б?

– Ви поїздом?

— На машині.

Знову кивок. З кимось чи…

– Все швидко вирішилося, попередити не зміг би…

Чую слова чоловіка і навіть вухам не одразу вірю. Повертаюся поглядом до обличчя. Він так і стоїть над валізою. Брови трохи зведені. Між ними – вертикальні заломи.

Невже ви виправдовуєтесь, пане прокуроре? Перед ким? Фіктивною дружиною?

Самій смішно від припущення. Усміхаюся і рукою махаю.

— Я не з ревнивих дружин, Айдар-бей, ви ж знаєте.

Сподіваюся почути чоловічий сміх у відповідь, але його немає. Тільки кривувата усмішка. Айдар видихає через рот, дає ненадовго провиснути голові, а потім бадьорить себе, куйовдячи волосся на потилиці, і знову оживає.