Затемнення - Стефані Маєр

— І налякали їх до смерті, — сказав Едвард, закочуючи очі перед Джаспером, а потім обернувся до мене і пояснив: — Ми з Емметом саме були на полюванні. І тут з’являється Джаспер, увесь укритий бойовими шрамами, та ще тягне за собою це маленьке чудовисько, — він жартівливо підштрикнув Алісу, — яке всіх називає по імені, все про всіх знає і запитує, в якій кімнаті їй оселитися.

Аліса та Джаспер засміялися в унісон — сопрано і бас.

— Коли я повернувся додому, усі мої речі лежали в гаражі, — додав Едвард.

Аліса знизала плечима.

— З твоєї кімнати найкращий краєвид.

Вони засміялися всі разом.

— Гарна історія, — сказала я.

Три пари очей засумнівалися, чи я при здоровому глузді.

— Я маю на увазі, остання частина, — виправилася я. — Щасливий кінець з Алісою.

— Аліса усе змінила, — погодився Джаспер. — Це та атмосфера, яка мені подобається.

Але пауза у напруженні тривала недовго.

— Армія, — прошепотіла Аліса. — Чому ти мені не розповів? Усі знову зосередилися і прикипіли очима до Джаспера.

— Я гадав, що неправильно розтлумачив ознаки. Бо де мотиви? Навіщо комусь створювати армію в Сієтлі? Тут немає історії, немає вендети. Версія про завоювання немає жодного сенсу; ніхто на це місто не претендує. Буває, сюди заходять кочівники, але битися за нього немає кому. Немає від кого його захищати.

Але я спостерігав таке раніше. Іншого пояснення не існує. У Сієтлі працює армія перволітків-вурдалаків. Близько двадцятьох, гадаю. Найважче те, що вони зовсім не треновані. Хто б їх не створив, він просто їх випустив. Далі буде ще гірше, а відтак скоро з’являться Волтурі. Власне, я здивований, що вони досі не втрутилися.

— Що можемо зробити ми? — запитав Карлайл.

— Якщо ми не хочемо появи Волтурі, то мусимо знищити перволітків, і що швидше, то краще, — Джасперове обличчя посуворішало. Тепер, знаючи його історію, я здогадувалася, наскільки непокоїла його така перспектива. — Я можу навчити вас як. У місті це зробити буде нелегко. Молоді не дбають про секретність, але ми маємо дбати. Це нас у дечому обмежить. Можливо, перволітків треба виманити з міста.

— А може, нам і не доведеться, — похмуро сказав Едвард. — Невже нікому не спадає на думку, що єдина можлива загроза у цьому регіоні, через яку комусь знадобилося створювати армію, це… ми?

Джаспер примружив очі, Карлайл, навпаки, широко їх розплющив, шокований.

— Родина Тані також близько, — несміливо втрутилася Есме, відмовляючись вірити в Едвардові слова.

— Перволітки не терзають Анкоридж, Есме. Гадаю, нам треба розглядати варіант, що це ми — мішень.

— Перволітки полюють не на нас, — заперечила Аліса, а потім завагалася. — Або… вони не знають про це. Поки що.

— Що? — запитав Едвард, зацікавлено і напружено водночас. — Що ти згадала?

— Спалахи, — відповіла Аліса. — Коли я намагаюся подивитися, що відбувається, то не можу побачити чітку картину, нічого конкретного. Але у мене бувають ці дивні спалахи. Закороткі, аби щось зрозуміти. Ніби хтось постійно змінює думку, переходячи від одного плану дій до іншого так швидко, що я не встигаю роздивитися…

— Невпевненість? — недовірливо запитав Джаспер.

— Не знаю…

— Якраз навпаки, — прохрипів Едвард. — Знання. Хтось знає, що ти не можеш нічого побачити, поки рішення не прийняте. Хтось, хто ховається від нас. Грається з прогалинами у твоєму баченні.

— Але хто про це знає? — прошепотіла Аліса.

Едвардові очі були тверді, наче криця.

— Аро знає тебе не гірше за тебе саму.

— Але я б побачила, якби Волтурі вирішили втрутитися…

— Якщо лишень вони не захотіли не бруднити рук…

— Послуга, — припустила Розалія, заговоривши вперше за весь час. — Хтось із півдня… хто вже порушував правила. Комусь, хто мав бути знищений, дали другий шанс… якщо владнає цю маленьку проблему… Це пояснює, чому Волтурі не поспішають.

— Але навіщо? — запитав Карлайл, досі приголомшений. — У Волтурі немає жодних причин…

— Були, — тихо заперечив Едвард. — Я здивований, що до цього дійшло так швидко, тому що інші їхні думки були сильнішими. Я пам’ятаю, як Аро уявляв мене по один бік від себе, а Алісу — по другий. Теперішнє і майбутнє — реальне всезнання. Ця думка просто одурманювала його. Я гадав, що з часом він відмовиться від свого плану — занадто вже довго він цього хотів. Але з іншого боку, йому не давала спокою думка про тебе, Карлайле, про нашу родину, яка стає більшою і сильнішою. Заздрість і страх: у тебе є… не більше, ніж у нього, але те, чого він бажав. Він намагався не думати про це, але йому це не зовсім вдавалося. А ще він міркував про те, щоб позбутися конкуренції — після клану Волтурі, наша родина найбільша з тих, які їм зустрічалися…

Я дивилася на Едварда, охоплена жахом. Він ніколи мені про це не розповідав, але я здогадувалася чому. Тепер я чітко її уявила, цю мрію Аро. Едвард і Аліса, з холодними криваво-червоними очима, у довгих чорних балахонах стоять поруч з Аро…

Карлайл розвіяв моє кошмарне марення.

— Волтурі занадто віддані своєму покликанню. Вони б ніколи самі не порушили правил. Це суперечить усьому, заради чого вони працювали.

— Потім вони все зачистять. Подвійна зрада, — мовив Едвард зловісним тоном. — І ніхто не дізнається.

Джаспер нахилився вперед, хитаючи головою.

— Ні, Карлайл має рацію. Волтурі не порушують правил. До того ж робота занадто брудна. Ця… особа, ця загроза… перволітки не мають гадки, що діють. Для них це перший раз, б’юся об заклад. Не можу повірити, що Волтурі замішані. Але скоро будуть.

Всі подивилися одне на одного, заціпенілі від напруження.

— Тоді рушаймо! — майже загорлав Еммет. — Чого ж ми чекаємо?

Карлайл з Едвардом обмінялися довгими поглядами. Едвард кивнув.

— Треба, щоб ти нас навчив, Джаспере, — зрештою мовив Карлайл, — як їх знищити.

Незважаючи на Карлайлову рішучість, я побачила в його очах біль, коли він вимовляв ці слова. Важко уявити когось, хто б ненавидів насильство більше, ніж Карлайл.

Щось мене турбувало, проте я не могла втямити, що саме. Я була до смерті налякана — так, що не могла говорити. Але незважаючи на це, я відчувала, що ми проґавили щось важливе. Те, що могло надати якогось змісту цьому хаосу. Те, що усе пояснило б.

— Нам знадобиться допомога, — сказав Джаспер. — Як гадаєш, чи не погодиться Танина родина?… П’ять дорослих вампірів значно збільшили б наші шанси. Було б дуже добре, якби Катя і Єлизар виступили на нашому боці. З їхньою допомогою це було б майже легко.

— Ми запитаємо, — відповів Карлайл.

Джаспер простягнув йому мобільний телефон.