Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

здоровенної склянки з канадським віскі. Джоні на те не зважав, бо знав, що напідпитку Ніно співав так само добре, як і в тверезому стані, та й сьогоднішній запис не вимагатиме від Ніно чогось надзвичайного.

Едді Нейлс написав спеціальну аранжування до давніх італійських та сицилійських пісень і власну обробку тієї пісні для двох, яку Ніно й Джоні співали на весіллі Конні Корлеоне. Джоні влаштував цей запис переважно тому, що це було б чудовим різдвяним подарунком для дона Корлеоне, який любив такі пісні. Поза тим Джоні нутром відчував, що платівка матиме добрячий попит, хоча, звісно, на мільйонний тираж вона не потягне. Та ще Джоні збагнув, що на знак вдячності дон бажав від нього допомоги для Ніно. Зрештою, Ніно теж був одним з донових хрещеників.

Джоні відклав записник і течку для нот на сусідній підкидний стілець і підвівся, щоб і собі стати біля піаніно. «Агов, пейзане», — гукнув Джоні, і Ніно глянув на нього, намагаючись посміхнутися. Вигляд у нього був не з кращих. Джоні нахилився й поплескав його по спині.

— Спокійно, хлопче, — сказав він Ніно, — постарайся сьогодні, і я забезпечу тебе ввечері найкращою і найвідомішою с... на весь Голлівуд.

— Це ж хто? Собака Лессі? — Ніно знову відсьорбнув віскі.

— Ні, — засміявся Джоні, — Діна Данн. Моя фірма гарантує якість.

Ім’я справило враження на Ніно, проте він не втримався, щоб не зауважити з робленим розчаруванням:

— А Лессі ти мені забезпечити не можеш?

Оркестр вдарив першу пісню з їхнього попурі. Джоні Фонтане уважно слухав. Спочатку Едді Нейлс програє всі пісні їхнього сьогоднішнього репертуару в своїй обробці. А тоді розпочнеться перша проба запису. Слухаючи, Джоні подумки відзначав, як він виконуватиме кожну фразу, як входитиме в кожну пісню. Він знав, що йому надовго голосу не вистачить, але ж вестиме пісні переважно сам Ніно. А Джоні вторитиме йому. За винятком, звісно, пісні-дуету, для якої треба приберегти сили.

Він сіпнув Ніно, щоб той підвівся, і вони стали біля мікрофонів. Ніно спартачив початок. Почали ще раз, і знову те ж саме. Він уже зашарівся від збентеження.

— Гей, хлопче, ти навмисне затягуєш, щоб зірвати понадурочні? — під'юджував його Джоні.

— Без мандоліни мені якось не по собі, — зізнався Ніно. Джоні якусь мить подумав, а тоді сказав:

— Візьми в руку оту твою склянку з пійлом.

Здається, це вирішило проблему. Ніно, співаючи, і надалі потягував із склянки, але ж співав добре. Джоні співав легко, не напружуючись, його голос просто танцював навколо основної мелодії, яку вів Ніно. Такий спів не давав йому емоційної втіхи, але ж він і сам чудувався своїй технічній майстерності. Що не кажіть, а десять років співочої кар'єри його дечого навчили.

Коли настала черга дуету-змагання, яким закінчувалася платівка, Джоні заспівав на повний голос, і, коли скінчили, голосові зв'язки нагадали йому про себе. Остання пісня захопила музикантів, що не часто трапляється з цими зачерствілими професіоналами. Вони тупотіли і гупали об підлогу інструментами, що мало означати схвальні оплески. А барабанщик вибив дріб.

Із зупинками і обговореннями вони попрацювали майже чотири години. Коли завершили, Едді Нейлс підійшов до Джоні і спокійно промовив:

— Ти дуже добре звучиш, хлопче. Може, ти готовий записати платівку? У мене є нова пісенька, якраз для тебе.

Джоні заперечливо схитнув головою.

— Перестань, Едді, я ж не дитина. До того ж за пару годин я так захрипну, що й говорити не зможу. Як ти гадаєш, нам ще багато треба буде доводити з сьогоднішнього запису?

— Ніно треба буде завтра прийти в студію, — замислено відповів Едді. — Він подекуди партачив. Але він співав значно краще, ніж я сподівався. Що ж до тебе, то я скажу звукооператорам, щоб почаклували там, де мені не подобається. Гаразд?

— Гаразд, — погодився Джоні. — А коли я зможу прослухати відбиток?

— Завтра ввечері, — відказав Едді. — Ти будеш вдома?

— Так, — підтвердив Джоні. — Дякую, Едді. До митра.

Джоні взяв Ніно за руку і вийшов з ним із студії. Вони подались не до Джині, а до Джоні додому.

Вже вечоріло. Ніно все ще був добряче напідпитку. Джоні велів йому піти під душ, а потім прилягти перепочити. Об одинадцятій ввечері їм треба бути на великій забаві.

Коли Ніно прокинувся, Джоні пояснив йому:

— Ця вечірка влаштовується в «Клубі Самотніх Сердець», де збираються кінозірки. Оті вертихвістки, що там будуть, то все дами, яких ти бачив у кіно, мільйони хлопців дали б на відсіч праву руку, щоб переспати з котроюсь із тих чарівних королев. Збираються вони на забаву з єдиною надією, що, може, комусь заманеться поволочитися за ними. Чому так? Бо ті підстаркуваті зірки вже зголодніли за цим ділом. І як кожній дамі, їм хочеться, щоб це оформлялося не без шику.

— А що з твоїм голосом? — поцікавився Ніно, бо Джоні говорив майже пошепки.

— Це трапляється щоразу, як я трохи поспіваю. Тепер уже я з місяць не зможу співати. Але хрипота за пару днів минеться.

— Кепські справи, га? — запитав Ніно співчутливо. Джоні стенув плечима.

— Слухай, Ніно, не надирайся сьогодні на вечірці. Ти маєш довести цим голлівудським шльондрам, що мій друг-пейзан не слабак по чоловічій лінії. Бо тобі доведеться з декотрими зійтися поближче. Не забудь, окремі екземпляри з-поміж них вельми вправні і можуть таки примусити викластися. Зрештою, непогано виглядати привабливим, коли поставиш її на місце.

— Я завжди привабливий, — сказав Ніно, наливаючи собі віскі. Він осушив склянку і, посміхаючись, запитав:

— Не жартуючи, справді, ти можеш познайомити мене і Діною Данн?

— Не переймайся, — застеріг його Джоні, — все це виглядатиме не так, як ти собі уявляєш.

***

«Клуб Сердець Самотніх голлівудських кінозірок» (так назвала його здібна кіномолодь, для якої відвідання було обов’язковим) збирався ввечері по п'ятницях у сплачуваному студією розкішному будинку Роя Макелроя, представника по зв'язках з пресою, а точніше, радника по громадській інформації кіностудії «Вольц інтернешнл філм корпорейшн». Хоча забави відбувались у домівці Макелроя, фактично ідея належала практичному розумові самого Джека Вольца. Дехто з його кінозірок, на яких він робив