Віщий сон, або Інтуїція - Софія Чайка

— Впевнена. Можливо, іншим разом.

— Зрозуміло. Ти тільки не ображайся за такий прийом.

— Навіть не думала.

— Думала. Розумієш, це не дуже добре, що ти сюди прийшла. Для тебе. Якщо хтось дізнається... Загалом, я не хочу, щоб тобі знову перемивали кісточки.

— Мені більше немає до кого піти. Не до Віталіка ж.

— Це точно. Краще тут, під моїм наглядом.

Сергій посміхнувся, і Яна мимоволі задивилася на його рота. Він був зовсім іншим, не схожим на рот Остапа. Нижня губа повніша, і куточки вигиналися догори. Яна підвела очі, коли Вороний заговорив:

— Він тебе цілував?

— Хто?

Яна почервоніла від думки, що Сергій застав її за таким заняттям, як вивчення форми чоловічих губ. Ба гірше — порівнянням.

— Значить, Дуб теж спробував?

— Що?

Здається, зараз вона здатна промовляти лише щось коротке.

— Це.

Сергій раптово нахилився й притулився до її прочиненого від подиву рота.