Віщий сон, або Інтуїція - Софія Чайка

— Так, звісно. Мені треба йти.

Яна зірвалася з місця й помчала до дверей.

— Ви куди? А як же повідомлення для Остапа?

— Я потім йому переповім. Пізніше. А ще краще зателефоную. Саме так, передайте йому, що я зв'яжуся з ним пізніше.

* * *

Голодний і злий Остап стукнув дверима кабінету головного адміністратора готелю. Йому захотілося вилаятися вголос, коли той в черговий раз повторив: «Нічого не можу для вас зробити». Остап ледь стримався.

Виховання, чорт би його побрали!

Хіба так буває, що в усьому місті немає вільних місць? За десяток років нічого не змінилося. І гроші бояться взяти й допомогти не хочуть, бюрократи нещасні.

Остап попросив найкращий номер, якщо вже не знайшлося нічого дешевше, але нікчемний чоловічок в дорогому костюмі лише скрушно хитав головою, повторюючи: «Велосипедні перегони, розумієте? Чемпіонат країни. Місць немає». Дурневі зрозуміло, що велосипедисти не зайняли всі готелі міста, а фанати цього виду спорту не знімають найдорожчі номери.

Йому будь-що потрібно десь поселити Хелену — бажано, якомога далі від його власного номера. Вона в черговий раз його здивувала. Неприємно. Хіба можна приїжджати в гості, заздалегідь не попередивши? А якби він змінив помешкання? Раніше вона собі такого не дозволяла. Що ж сталося цього разу?

Остап квапливо закривав сумку з речами, за якими власне й прийшов, коли жінка постукала у двері. Йому ледь вистачило такту не залишити її у коридорі. Хелена пояснила свій приїзд спонтанним рішенням, тому готельний номер вона, природно, не забронювала.

За її словами, мама вже практично оговталася після пологів. Жінці успішно допомагає няня, і Хелена отримала можливість особисто простежити за успіхами Остапа тут — на чужині. У кожному реченні, яке вона вимовляла, незмінно повторювалося два словосполучення «нам з тобою» і «тато цікавиться». З кожним словом Остапу все більше здавалося, що на його шиї ніжно надягають нашийник зобов'язань і намагаються пристебнути до нього повідець.

Проте вигнати Хелену він не міг. Як і оселитися разом з нею. Тому він попрямував до портьє, а вже потім — до адміністратора. Той комусь телефонував, супроводжуючи свої дії жалісливою посмішкою та відповідними жестами. Тоді Остап запропонував йому винагороду, але чоловік лише замахав руками, хоча очі за скельцями окулярів жадібно блиснули й забігали. Або Остап запропонував мало, або вільних кімнат дійсно не виявилося, або сталося щось ще, чого він не брав до уваги. Так чи інакше, йому таки доведеться залишити дочку шефа у своєму номері.

Остап глянув на годинника й помчав до себе. З хвилини на хвилину мала з'явитися Яна, і йому не хотілося, щоб вона застала в його номері сторонню жінку, навіть якщо це усього лише давня подруга.

Справа навіть не в тому, що перебування тут Хелени виглядало двозначно. Хоча і в цьому — теж, проте лише в другу чергу. Остап не хотів, щоб Яна засмутилася, а це обов'язково станеться, якщо вона побачить в його апартаментах Хелену. Він не сумнівався в цьому.

Остап з перших хвилин знайомства зрозумів, наскільки Яна чутлива та невпевнена в собі, хоча причин для цього він не бачив. Чарівна, мила, розумна дівчина виявилася дуже чуйною не тільки в життєвих ситуаціях, але й в коханні. Кожна мить їхньої близькості схожа на подих — такий ж природний, як і необхідний.

Він і сам не знав, чому досі не зізнався їй у своїх почуттях. Можливо, лише за старою звичкою тримав думки при собі, або ж тому, що все сталося надто швидко. Хоч би що там було, Остап більше не уявляв свого життя без Яни. Він не знав, як все у них влаштується, але не сумнівався, що вони з Яною підуть по життю разом.

Зараз же йому хотілося бачити на милому обличчі лише щасливу посмішку. Кожне нове розставання давалося йому все важче, тому Остап так сильно поспішав, збираючись в їхній маленький, відокремлений від усіх, світ. Поява нахабної гості роздратувала його не на жарт.

Остап увійшов до номера й похмуро втупився на Хелену.

На нього чекав несподіваний і, правду сказати, неприємний сюрприз. За той час, поки він був відсутній, Хелена влаштувалася по-домашньому: прийняла душ і вбралася в легковажний рожевий халатик. Тоді як він просив її посидіти та зачекати новин. Свавілля жінки розлютило його не на жарт. Не вистачало ще, щоб Яна зустріла її тут у такому вигляді.

Він мимоволі обернувся на двері.

— Чекаєш на когось?

Остап вирішив, що краще одразу все розставити по місцях.

— Так. Яна повинна зайти, — інтуїтивно щось запідозривши, він поцікавився: — Чи вона вже приходила? Симпатична сіроока дівчина.

— Симпатична? — Хелена сиділа в кріслі й потягувала апельсиновий сік з високої склянки. — Ти з кимось зустрічаєшся?

— Так.

— Давно?

— Це важливо?

— Напевно ні. А як же я?

Він розумів, про що говорить Хелена. Важко не здогадатися. Її аванси перед його від'їздом з Торонто були дуже відвертими. Попри це, Остап вирішив дати жінці шанс вийти з цієї розмови гідно — в пам'ять про колишню дружбу.