Віщий сон, або Інтуїція - Софія Чайка

Віка вийшла з душової кабінки, загорнулася в банний халат, який зазвичай одягав Ед, та поглянула на себе в запітніле люстерко. Біляве волосся закрутилося з тугі пружинки, але у Віки не залишилося сил укладати його локонами. Вона вирішила, що накрутить пасма на бігуді, і вийшла з ванної.

З кухні долинали вже звичні звуки. Ед щось готував. Зазвичай він підрум'янював м'ясо або овочі на сковороді, а потім засовував їх до духовки. Його кулінарні здібності стали для Вікторії не тільки справжнім відкриттям, але й приємним сюрпризом. Саме зараз їй найменше хотілося харчуватися в ресторанах, а сама вона зовсім не вміла готувати.

Віка зупинилася у дверях кухні та деякий час із задоволенням спостерігала за тим, як чоловік вправно перевертає дерев'яною лопаткою шматки м'яса. Навіть ця проста дія виглядала вельми спокусливо у виконанні Еда.

  Він не обернувся, але Віка не сумнівалася, що він знає про її присутність. Вона підійшла до нього зі спини та обійняла за талію.

— Сядь за стіл. Масло надто сильно бризкає. Обпече, — пробурмотів Ед.

— У мене товстий халат. Ти давно прийшов?

— Ні.

Їй хотілося дізнатися, де він пропадав, але Віка не ризикнула розпитувати. Захоче, сам розповість.

— Смачно пахне.

— За сорок п’ять хвилин будемо вечеряти.

— Хоча б ввечері нормально поїм. Вранці шматок в горло не лізе.

Ед промовчав, і Віка попрямувала до спальні. Дістала з тумбочки бігуді найбільшого діаметра та почала накручувати на них мокрі пасма.

Вона думала про те, що сьогоднішній вечір аж надто схожий на сімейну ідилію. Але дивним було не це, а те, що їй, відчайдушній супротивниці постійних стосунків, все це подобалося. Вечеря в вузькому колі без особливих вишукувань та флірту, домашній халат, що приховує спокусливі форми, але притягує погляд Еда не менше, ніж невагомі шовкові речі, навіть мовчання Еда — Віка вже не уявляла свого життя без усього цього. Цікаво, як відреагує Ед на бігуді?

У двері подзвонили, але Віка продовжила своє заняття. Ед — це одне, але показатися іншим у такому вигляді вона поки що не готова. Тиха бесіда в коридорі виявилася напрочуд довгою. Потім в отворі дверей з'явився Ед і втупився на неї, мовчки свердлячи поглядом.

Віка поглянула на нього в дзеркалі й поцікавилася:

— Лічильник перевіряють?

— Ні.

— Тоді... хто прийшов?

— А ти на когось чекала?

— Ні.

— Впевнена?

Віка повернулася до Еда, гарячково намагаючись збагнути, хто б міг заявитися до неї додому пізнього вечора.

— Впевнена.

Ед подивився на її волосся, і на його обличчі промайнула тінь посмішки.

— Але тобі доведеться зустріти гостя. Він наполягає і не хоче забиратися звідси, хоч я й наполягав.

Віка вилаялася, кинула невдоволений погляд в дзеркало та почимчикувала в передпокій, дивуючись і вже хвилюючись. Їй довелося протиснутися повз Еда, і вперше його вигляд її по-справжньому налякав.

Біля дверей стояв Вік. Він виглядав задумливим, невпевненим і розгубленим.

Якого біса? Навіщо він приперся? Що йому потрібно? Вона точно пам'ятала, що не запрошувала його. Та й навіщо? Тепер у неї є Ед.

— Віталій? Який сюрприз! — Віка поправила бігуді та стиснула рукою халат на грудях. Вона виглядала не надто привабливо, але одразу вирішила, що в подібній ситуації це й на краще. — Щось сталося?

— Вибач, що пізно. Але твій брат сказав, що ти ще не спиш.

Віка озирнулася на Еда.

Брат?! Це ще що за новини? І що їй тепер робити? Підіграти?

— Не сплю, як бачиш. — Як же їй пояснити присутність Віка в її квартирі? — До речі, Ед, познайомся — це… мій колега.

Поки Віка гадала, що ще сказати, Ед продовжив за неї:

— ... і батько твоєї дитини. Він уже зізнався.

— Що? Я не…

Віка дивилася у ці хвилини вузькі, наче щілинки, очі Еда, і з жахом згадала, як вранці повідомила трійці хлопців про уявну вагітність Синички. Вікторія й подумати не могла, що Вік вирішить, ніби вона говорить про себе. І про нього.

Яке жахливе непорозуміння!

— Віка, вибач, якщо я невчасно, але мені хотілося дізнатися, як... Ну... Як ти? Дитина.

Дуже навіть невчасно. Зовсім.

Ед розвернувся та зник у вітальні, залишаючи їх з Віталіком наодинці.

 — Зі мною все гаразд. Ти даремно прийшов.

 — Я розумію, ти сердишся. Ми так негарно розійшлися. Але я готовий...

Що він каже? До чого все це?

Віка прислухалася до шуму, що долинав з вітальні, і придумувала, як випровадити Дубовського. Вона розуміла, що крім усього іншого на неї чекає відверта розмова з Едом. Вона повинна все йому пояснити, і негайно.