Віщий сон, або Інтуїція - Софія Чайка

— Не ваша справа! З дороги!

Вона висмикнула пальці з руки Вороного, штовхнула Віталіка й рішучою ходою попрямувала до свого відділення. Найбільше її обурював той факт, що два дорослих чоловіка вважають її нездатною на вчинок, бачать в ній лише непристосовану до життя дівчинку, за яку можна й потрібно приймати рішення.

З неї досить. Вона тепер жінка в усіх сенсах слова, і сама собі пані.

* * *

— Ворон, вони переспали. Точно тобі кажу.

Сергій дивився услід Яні. Йому хотілося сподіватися, що цього не сталося, але все свідчило про зворотне.

— Не волай.

— І що ми будемо робити?

Особисто йому хотілося лаятися, але він сказав те, що повинен:

— Вона — доросла. Жоден з нас не спромігся її отримати. Відповідно, втручатися права ми не маємо.

Яна зникла з поля зору, а Дубовський встав перед ним, засунувши руки в кишені уніформи.

— Ми — її друзі й повинні дбати про неї.

— Ти в ліжко не вкладав.

— Може, вона добровільно лягла. Ти не подумав? Між іншим, вісімнадцять їй виповнилося вже давно.

— Все одно мені це не подобається. Треба б побалакати з цим хлопцем. А що, якщо він пограє з нею і кине?

— Не розумію, чого ти хочеш: щоб він дав їй спокій чи навпаки?

— Я хочу знати про його плани. Ти зі мною?

— З тобою, а то ще поб'єтесь. Яні якраз цього й не вистачало.

Сергій згадав обличчя Остапа — вчора, коли він застав його перед дверима, і сьогодні, коли він дивився на неї в залі засідань. Складалося враження, що цей хлопець налаштований серйозно, але почути бодай щось особисто від нього теж непогано.

Сергій зітхнув. Він зрозумів, що Яна закохалася — і цього разу по-справжньому. Що ж, він завжди знав, що ця дівчина не для нього.